Глядачі пам’ятають його за фільмом “Червоний”, а театрали — за цікавими ролями на сцені. Причому Микола Береза грає нині одразу в двох театрах, а ще встигає вести акторські майстер-класи. Нещодавно ж його робота була відзначена званням заслуженого артиста України.
— Серед прізвищ, згаданих в указі президента, багато крутих акторів, — каже “Експресу” 42-річна зірка кіно й театру. — І мені приємно бути в цій когорті. Це не та історія, що була раніше: коли ти дивишся на список і не розумієш, хто взагалі ті люди, які отримують звання. Нині відзначили тих, хто справді творить сучасні українські театр і кіно... Чи святкував я цю подію? Трішки — з колегами. (Усміхається). Проте потім мав повертатися з дружиною додому. До сина, якого залишили з нянею.
— Первісток народився у вас минулоріч. Наскільки батьківство змінило ваше життя? Принаймні на побутовому рівні...
— Перші декілька тижнів було важко, непросто і незвично, але потім ти якось адаптовуєшся. Навпаки стає дуже цікаво спостерігати, як ця маленька людина росте, як змінюється (у тому віці це відбувається доволі динамічно), як реагує на світ довкола, як намагається спілкуватися. На щастя, у мене не така робота, де треба сидіти “від дзвінка до дзвінка”. Тому маю можливість чимало часу проводити з тим малим чудом. Нині — це найголовніше, що є у моєму житті!
— Що у вас сьогодні з кіно: не запрошують чи відмовляєтеся?
— У деякі кінопроєкти я пробувався, проте, на жаль, не потрапив. Натомість кличуть у серіали, але тут уже я відмовляюся. Не бачу особливого сенсу брати в них участь. Тим більше, що такі зйомки передбачають тривалу зайнятість, а у мене — театр... До слова, приквел “Червоний. Без лінії фронту” уже давно відзняли, але фільм досі чомусь не вийшов у прокат. Навіть не знаю, на якому етапі все загальмувалося та яка його подальша доля. А планувалося ж свого часу зняти ще одну передісторію.
— Коли перемикаєте телеканали й натрапляєте на свій найвідоміший фільм, дивитеся чи уникаєте?
— Мушу сказати, що вже давненько його не бачив. Раніше справді, коли клацаєш пультом, не раз можна було натрапити на “Червоного”. Тепер же — ні. Проте, що цікаво: один військовий, який працює у навчальному центрі з новобранцями (не буду уточнювати, де саме), розповів мені, що регулярно показує цю стрічку молоді. Щоб сформувати повноцінне усвідомлення, чому насправді відбувається нинішня війна. Таке кіно, мені здається, пазл, що допомагає зрозуміти контекст наших відносин з Московією.
— Чи активно берете участь у благодійних акціях і зборах?
— По можливості. Починаючи з того, що час до часу здійснюю донати на збори волонтерів, військових, друзів, яких сьогодні чимало у ЗСУ. Також періодично мене запрошують вести різні акції. З останніх — “Джазовий Івасюк”, на якому відбувалися і ті ж збори, і аукціон... Якщо в той чи інший день немає вистави чи чогось такого, що не можу відмінити, то я, звичайно, завжди долучаюся до подібних заходів.
— Якщо не помиляюсь, колись ви працювали ді-джеєм у клубі. Не хотілось би “згадати молодість”?
— Ми навіть робили такі речі на підтримку “Вовків Да Вінчі”, в лавах яких перебуває один мій колега, а тепер — не тільки він. Проте, щоб займатися діджеїнгом на професійному рівні, треба витрачати чимало часу. Насамперед — вивчати музику, стежити за новинками, збирати цікаві треки, а в ідеалі — створювати свої... У мене ж сьогодні цейтнот. (Усміхається).
— Знаю, що у вас був період, коли протягом п’яти років ви не вживали спиртного. А які стосунки з міцними напоями у вас нині?
— Сьогодні у мене немає табу на алкоголь. Я собі дозволяю його вживання, але, скажімо так, контрольовано. Найкращий варіант — удома під хороший футбол. Тоді можна випити смачного пива. (Усміхається). Бавлюся різними сортами. З останніх відкриттів — томатне. Коли скуштував його вперше, було дивне відчуття, але потім розсмакував. Очевидно, що такого пива багато не вип’єш, але тут головне не кількість, а насолода.
— Скажіть, як ви даєте собі раду зі стресами?
— Як у багатьох, у мене теж буває певна тривожність. Достатньо переглянути новини у соцмережах, ютубі чи ще там десь. Однак я стараюсь, по-перше, їх дозувати, а по-друге, оцінювати за певним принципом. Ставлю собі просте питання: я можу вплинути на ті процеси, що відбуваються, чи не можу? В більшості випадків відповідь — ні. Тоді, можливо, варто сфокусуватися на тому, на що ти можеш вплинути? Не знаю, задонатити свою ранкову каву на черговий збір (як мінімум) або зробити ще щось. Комусь це видасться дрібницями, але насправді то важливо.
