Вона багато років була одним із облич українського телебачення і голосом нашого радіо. Пригадую, як у дитинстві залюбки дивився “Вечірню казку” та слухав “Від суботи до суботи”. Так і хочеться вигукнути: як же давно це було... Час справді невпинно біжить — минулого тижня Тамарі Стратієнко виповнилося 75 років!
— Тамаро Миколаївно, вам не хотілось би поміняти цифри місцями?
— Ви знаєте, я і сьогодні почуваюсь на 57, а іноді — навіть на 39. (Усміхається). Тож усе нормально... Зрештою, мені ніколи думати про роки: у мене велика родина, чотири онучки (найменша — першокласниця), багато студентів, радіо... Я приходжу додому пізно, дуже стомлена, й лягаю спати з однією думкою: “Господи, дай мені сили на завтрашній день!”
— Що ж підживлює вас енергією, якщо не секрет?
— Наприклад, моя дача, що під Києвом. Там повітря не просто чисте, а цілюще! Ще й зволожене, бо неподалік озеро. Взагалі — це прекрасна місцина... Мені пощастило, що багато років тому (навіть не пам’ятаю, скільки) ми купили там землю й звели будиночок. Великі хати в ті часи не будували. (Усміхається).
На дачі я не просто відпочиваю, а працюю. Не вирощую ні фруктів, ні овочів (лише кріп і петрушку), а розводжу квіти та доглядаю газони. У мене кожна травиночка — вистрижена, випестувана й напоєна водичкою... Усе роблю сама. Ну, інколи приїздять діти — трішечки допоможуть, але в основному ми сідаємо за стіл і спілкуємося.
— Знаю, що вашим сусідом по дачі був покійний Дмитро Гнатюк. Ви дружили?
— Так, з Дмитром Михайловичем ми чимало років товаришували. Він був відкритий, щирий, завжди усміхнений та вишуканий. А яку мав неймовірну харизму! Тільки виходив на сцену — лунали оплески. Зал був у захваті. Особливо жінки... Люди любили Гнатюка, а він любив людей. Ми чимало гастролювали з ним разом, і завжди Дмитро Михайлович був душею компанії!
— Кажуть, у вас ціла колекція портретів, які вам дарували художники?
— Так. Мене справді багато малювали. Свого часу, наприклад, українське телебачення замовило художниці Оксані Полтавець-Гуйді мій “парадний портрет” (і навіть оплатило виконання). Він вийшов дуже красивий, а яка там рамка! Покрита сусальним золотом... Ну, а потім, коли мій зоряний час минув (усміхається), я викупила цю роботу. До речі, нещодавно авторка просила знайти картину для чергової виставки... Один із портретів намалював також мій чоловік.
Свого часу українське телебачення замовило художниці Оксані Полтавець-Гуйді мій “парадний портрет”.
— Скільки років ви прожили разом?
— Близько тридцяти. На жаль, я вже вдова, його немає. (Зітхає). Чоловік був львів’янином. За професією — артист. Працював у ТЮГу у Львові, а потім у Театрі Лесі Українки в Києві. Тут, власне, ми й познайомилися... Взагалі — якщо людина талановита, то вона у багатьох речах проявляє свій талант. Юрій був ще й художником. У мене вдома висять його картини, одна з них — якраз мій портрет. Він мені дуже подобається! Таке стається не часто. (Усміхається).
— Любите готувати?
— Так. Правда, меню у мене дуже примітивне. (Сміється). Супи, борщі, каші, котлети, риба... Єдине, чим можу похвалитися, то це еклерами. Вони у мене виходять геніальні... Ой, я люблю смачно поїсти!
— А які у вас сьогодні стосунки з дзеркалом? Особливо, коли зранку заглядаєте до нього...
— Ви знаєте, я люблю себе в дзеркалі. Правда — люблю. Кажу вам чесно. Можу навіть надіслати фотографії, які не так давно зроблені. Світлини — це те ж дзеркало. Хоча іноді можуть бути збільшувальним склом. Як, до речі, й телеекран. (Усміхається). Ні, я не хвалюся, але все нормально.
— I все ж, про “пластику” грішним ділом не думали? Он навіть ваші молодші колеги роблять операції...
— Я би ніколи не пішла на таке. По-перше, боюся різних операцій, а по-друге, невідомо, чим це все закінчиться. До слова, я мала зустріч із одним нашим хірургом тут, у Києві, і коли завела з ним розмову про “пластику”, він сказав: “Ні в якому разі не робіть цього. Ідіть по життю зі своїм обличчям і радійте тому, що воно саме таке...”
Тож операцій я не буду робити. Найголовніше, що моя душа сьогодні світиться. Є настрій, є енергія та й на щоках ще з’являється рум’янець. (Усміхається).
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про секрети пар, котрі прожили у шлюбі понад 60 років