Цими днями найпопулярніша українська рок-група святкує уродини, точніше — ювілей. “Океану Ельзи” — тридцять років! З такої нагоди у столичному Палаці спорту відбудеться серія концертів. Як спеціальний гість у них братиме участь і гітарист Павло Гудімов. Він — один із засновників культового колективу й пройшов із ним третину шляху.
— Чи означає твоя участь у ювілейних концертах, що “сокира війни” між тобою і Славком Вакарчуком, про що ти свого часу (після виходу з групи) багато говорив, давно зарита?
— Думаю, так. (Усміхається). Насправді ніякої “війни” в нас не було. Були якісь питання організаційного характеру й певна напруга чи перевтома від співпраці. Та з того часу минуло майже двадцять років. Напевно, треба бути дуже вже злим і безкомпромісним, щоб досі тримати якесь невдоволення. Уже давно все нормально: ми ходимо один до одного в гості, спілкуємося і т. д. Це, звісно, нечасто відбувається, але... Одинадцять років, які ми спільно провели, вирощуючи “Океан Ельзи”, це були прекрасні роки. Роки становлення, роки мрій, роки їх реалізації, і взагалі — це наш університет.
— Ти багато гастролював з “О. Е.”. Не тільки в Україні, але й за кордоном. Який із ваших концертів можеш пригадати як найекстремальніший?
— Найекстремальніші концерти були в Росії. Наприклад, одного разу ми виступали в московському стрип-клубі, де, здається, всі були під якимись наркотиками. На сцену полізли глядачі, які себе не контролювали, тому довелося перервати концерт. Те, що відбувалося за кулісами, взагалі важко описати... Іншого разу нас запросили на корпоратив в один із фортів неподалік Кронштадту. Виявилось, що це — день народження кримінального авторитета. Хтозна, чи він справді любив музику “Океану Ельзи”, чи це була ідея івент-агентства, але та поїздка нам також надовго запам’яталась.
— Чи траплялись ситуації, коли хтось з учасників гурту виходив на сцену напідпитку?
— Коли я грав в “О. Е.”, група була просто супервідповідальна. Взагалі якась не рокерська. (Усміхається). У нас ніколи такого не було, щоб хтось “набухався”, а потім впав на сцені. Хоча подібні ситуації я бачив колись “наживо” — на концерті “Мумій Троля”. Їхній гітарист просто відключився на початку пісні. І це виглядало так собі... Ми не мали потреби випендрюватися один перед одним або підводити. Попри те, що стосунки дійсно не завжди були найлегшими, ми цінували кожного з учасників і не хотіли створювати реальних проблем.
— Цікаво, які гонорари ви отримували? Якщо це, звичайно, не секрет...
— Знову ж таки, в той період, коли я грав, ця сума ніколи не була захмарною. “Океану Ельзи” платили до 10 тисяч доларів. Це залежало від того, де мав відбутися концерт. Одна цифра, коли в клубі, друга — на стадіоні, третя — на корпоративі. В останньому варіанті йшлося про доволі непогані гроші. Проте слід розуміти, що з тієї суми оплачувались потім зйомки кліпів, запис музики в студії, зарплата співробітникам та інші витрати. Тож у підсумку кожен з учасників отримував досить скромно. Щоправда, іноді були спонсори турів... Який сьогодні гонорар в “Океані”, я не знаю. Не цікавився цим моментом.
— У тебе немає ностальгії за тими часами?
— У мене взагалі немає ностальгії. Я більше думаю про майбутнє, ніж про минуле... Хоча з теплотою згадую той період. Тоді мрія стала реальністю, але це відбулося не просто так. Для того мали скластися всі вектори. Адже популярність — примхлива штука. Нам справді поталанило. Ми опинилися у правильному місці в правильний час. До того ж взяли ті акорди й ті слова, які зрезонували зі змінами, що відбувалися у країні. Приємно усвідомлювати, що наші пісні не виявились хітами на один день. І з ними виросло не одне покоління за ці тридцять років. Я досі не можу звикнути до тієї цифри. (Усміхається).
— Так чи інакше — 30 років уже позаду, а скільки попереду, як ти думаєш?
— Це залежить тільки від Славіка. Тому що все тримається на його енергії, на його таланті, на його музичному обдаруванні. Тобто, скільки він захоче займатися “Океаном Ельзи”, стільки й буде займатися. Хоч усе життя. А чом би й ні?! Он Мік Джаггер досі виступає. Я був якось на концерті до 50-ліття “Роллінг Стоунз” у Лондоні й залишився шокованим. Їхній легендарний фронтмен дасть фори більшості молодих рокерів... Тому це — не найгірший приклад.
