Раніше його важко було застати вдома. Концерти, телезйомки, фотосесії... Та карантин вніс корективи і в життя народного артиста України. Тепер про активну гастрольну діяльність та поїздки за кордон можна тільки згадувати. Втім, співак залишається невиправним оптимістом.
— Павле Миколайовичу, якби не пандемія, звідки б ви нині викладали фото в інстаграмі?
— Десь із відпочинку на морях. Ймовірно — з Туреччини, куди традиційно літали з дружиною влітку. Щоправда, завжди старались обирати готелі, де відпочивають німецькі чи англійські туристи. Адже одного разу потрапили до наших, і відпочинок перетворився на роботу. Автографи, селфі й т. д. (Усміхається). Ну а цього разу будемо сидіти вдома — ніяких поїздок не планується. Відвідувати аеропорти, де повно народу, надто ризиковано. Береженого Бог береже, правильно?
— Звичайно... На карантині ви експерименти із зовнішністю не проводили? Бороду раптом не відпустили, як Iво Бобул?
— Оце два тижні не голився, а потім глянув на себе у дзеркало: який я страшний! (Сміється). Дружина і донька теж кажуть: “Тобі додалося десять років”. Борода ж — повністю сива, от і вийшов такий собі дідуганчик. Тому мені вистачило чотирнадцяти днів, щоб зрозуміти: із зовнішністю краще не експериментувати... До речі, я ретельно слідкую за волоссям. Кожні двадцять днів підфарбовую сивину. Це робить або майстер (якщо треба, то він і стриже), або дружина. Марина — моя стилістка та знає всі тонкощі. Чик, чик — і готово. Натомість донька ні разу мене ще не фарбувала. (Усміхається).
— Здається, їй двадцять три роки. Якщо відверто: онуків хочеться вже побавити?
— Так, хочеться. Однак Діана ще не заміжня. Наразі для неї головне — кар’єра. Вона тільки-но закінчила навчання у виші... Натомість у мого рідного брата — вже семеро онуків. Уявляєте? З них — п’ятеро дівчаток... Тому, зрозуміло, мені теж хотілось би вже бавитись із малечею.
Діана ще не заміжня. Наразі для неї головне — кар’єра.
— Скажіть, чи є у вас якісь приховані таланти?
— Ви знаєте, я “мічурінець”. Живу в заміському будинку й маю досить великий сад. Тільки плодових дерев — п’ятдесят. З них — груші п’яти сортів, яблуні — п’ятнадцяти і т. д. Головне — їх любити та ставитись, як до живих істот (я з деревами навіть розмовляю!), тоді вони це відчувають і добре плодоносять. Ну й усілякі блішки, комарики, жучки не заводяться... Час від часу я оновлюю свій сад. Старі дерева спилюю та саджаю молоді. Скажімо, взяв цьогоріч білу шовковицю, саджанці якої мені привіз Петро Мага (телеведучий і поет. — Ред.), з котрим ми живемо в одному селі й періодично обмінюємося матеріалом. А ще я посадив пізні сорти персика й абрикоси. Ранні, на жаль, у нас не вродили. Усе — через погоду... Ой, сад треба доглядати не менше, ніж собаку. (Усміхається).
— Цікаво, хто для неї головний у вашому домі?
— Вона вибрала мене. Для Габі я мама, тато, брат, сестра. (Сміється). Ось щойно повернулись із прогулянки. У нас тут є невеликий ставок, то в спеку ми там намотуємо кола. Двічі на день... Я давно вважаю нашу вівчарку членом сім’ї! Чи не хотілось мені завести кота? Ні, вони блукають самі по собі, а собака — вірний друг. Знаєте, Габі любить сидіти поруч, коли я працюю за інструментом. Причому дуже уважно слухає. У мене таке враження, що вона все розуміє. Коли мелодія їй подобається, нікуди не йде, а якщо не в кайф — одразу втікає. (Сміється). Цікаво, що вже не раз бувало: саме та річ, яка заімпонувала Габі, потім ставала хітом.
— Павле Миколайовичу, як би ви продовжили речення: “Ви не повірите, але я...”?
— ...щаслива людина. Навіть попри пандемію і загалом те, що твориться у світі й Україні. (Після паузи додає). Знаєте, головне — знайти гармонію із самим собою. Інакше завжди тикатимеш на когось пальцем: або на сусідів, або на уряд, який поганий, або ще там на когось. Якщо ти доросла, відповідальна, здорова людина, бери усе в свої руки. Сам будуй власне життя, а не чекай, що це зроблять за тебе. Отак.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з дизайнеркою Роксоланою Богуцькою
