Моєму співрозмовникові — 86 років. Він встиг побувати послом (в Їзраїлі, США, Канаді), міністром, народним депутатом і навіть головою Шевченківського комітету. Та все це регалії з позначкою “екс”. І лише одна “посада” залишилась актуальною — письменник...
— Юрію Миколайовичу, цьогоріч вийшла ваша книжка “Україна в епоху війномиру”. А нове щось пишете чи взяли паузу?
— Уже написав. Став працювати над книгою ще весною і ось щойно завершив. Це така трохи химерна проза, яка торкається болючих питань, зокрема, нашої національної пам’яті. Не хочу заздалегідь розкривати сюжет, але там є і фантастичні лінії, і абсолютно реалістичні. До того ж спробував по-новому зробити композицію твору. Із жанром ще не визначився — може, це навіть роман. Обсяг — 300 — 400 сторінок. Ще трохи попрацюю і віддаю рукопис у видавництво.
— Минулого місяця вам виповнилось 86 років. Скажіть, що дає нині енергію до життя?
— Ви знаєте, цього разу мені було не до святкувань. По-перше, не вважаю ще один рік у біографії якимось досягненням. По-друге, я сидів на ізоляції — у нашу сім’ю прийшов ковід. Тож мій день народження зустрічали вдвох із дружиною. Без гостей... Зрештою, сьогодні ніяких далекосяжних планів не будую. У моєму віці це було би просто глупо. (Усміхається).
А щодо енергії — це все генетика. Моя мама, яка достатньо прожила, відзначалася дуже сильним характером. Вона також була контактна, весела, дотепна. Уявляєте, 1 квітня завжди жартувала наді мною. (Сміється). Це була дивовижна людина, великої душевної сили. Мені здається, я від неї щось — не все, звичайно — та й успадкував. Це дає можливість дивитися на світ і наше суспільство тверезими очима.
— До речі, про “тверезі очі”. У вас були чи, може, є якісь шкідливі звички?
— Слава Богу, зі мною не сталося того, що з багатьма колегами по літературі. Я бачив, як люди спиваються та як вони просто деградують. Це була справжня трагедія! Не знаю, можливо, мене вберегло якесь внутрішнє застереження проти того. Хоча я брав участь у різних товариських випивках і нічого страшного у цьому не бачив.
Я бачив, як люди спиваються та як вони просто деградують. Це була справжня трагедія.
Сигарети? Ні, я ніколи не курив. Пробував у сім років, коли ми були в евакуації у Саратові. Хлопці, однолітки, з мого класу навчили російського мату, який там був дуже поширений, і дали спробувати закурити. Я тоді затягнувся й сильно поперхнувся. Від того в мене залишився жахливий спогад на все життя.
— Тепер модно вживати в літературі нецензурну лексику чи, як ще кажуть, табуйовану. Як ви до цього ставитеся?
— Коли я був головою Шевченківського комітету, то читав багато текстів українських письменників. Свобода дає можливість писати що завгодно, але... Я проти того, коли автори вставляють матюки для того, щоб просто похизуватися, розумієте? Інша річ, коли описується конкретна життєва ситуація, у якій без таких слів не обійтися. Думаю, тут нічого страшного немає. Але, кажу, якщо це не робиться спеціально — з метою полоскотати нерви читача.
— Попри поважний вік, у вас залишились ще якісь мрії, котрі б хотілося здійснити? Скажімо, свого часу експрезидент США Джордж Буш на своє 90-річчя стрибнув із парашутом...
— Він — молодець. (Усміхається). Та я не хотів би повторювати Джорджа Буша. Хоча дуже його поважаю і навіть зустрічався з ним. Коли був послом України у Штатах, їздив до президента в Техас. Ми дві години спілкувались у нього вдома. Вражаюча була бесіда! На пам’ять про неї залишились фотографії... До слова, тоді ж я познайомився з усією їхньою родиною: і з пані Барбарою, і з синами — Джебом та Джорджем-молодшим. Це була неймовірно цікава поїздка!
— А сьогодні, якби була можливість, куди б вирушили, Юрію Миколайовичу?
— Я щодня дивлюся CNN, а вони регулярно рекламують Арабські Емірати. Там посеред пісків створили щось фантастичне. Усі ті хмарочоси і багатство... Потім — дуже цікава країна Норвегія, яка пов’язана з Україною багатьма ниточками — взяти хоча б вікінгів.. Також я ніколи не був у Китаї. Хотілось би зрозуміти їхній феномен: як в авторитарній чи навіть тоталітарній країні процвітає капіталізм такого державного спрямування... Зрештою, нині можна подорожувати, не виходячи з дому. Треба лише знати англійську мову та мати інтернет.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з ексміністром та актором Євгеном Нищуком
