Вона не видає на-гора, як деякі популярні автори, по роману щороку. Скажімо, попередня книга — “Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма” — вийшла ще чотири роки тому. Тим цікавіше щоразу брати до рук нову книжку Наталки Сняданко...
— Нещодавно побачив світ історичний детектив “Перше слідство імператриці”. Здається, ви раніше не були помічені в особливих симпатіях до цього жанру, чи я щось пропустив?
— Я й справді не писала раніше в цьому жанрі, але ретродетектив та історичний детектив завжди подобалися мені. Давно думала над можливістю написати такий текст, і ось нарешті вдалося розширити свій жанровий “асортимент”. Думаю, для мене як авторки це цікаве і корисне тренування у новому амплуа.
Мені довелося багато працювати з історичними джерелами, а це захоплює. До того ж цікава й сама тема: австро-угорське минуле Львова — це щось дуже відоме, але якщо замислитися над тим, що ж саме ми знаємо про цей період, то виявиться, що не так уже й багато. Принаймні таким був мій особистий досвід, коли я стала глибше цікавитися темою.
Тому основний принцип, якого я дотримувалася у тексті, це — історична достовірність. Вигадана лише детективна інтрига, всі ж історичні реалії — справжні. Це важливо для мене, бо дає можливість зацікавити читачів і спонукати більше довідатися про ту епоху. А заодно — це й просто розважальний текст, яких особисто мені тепер дуже бракує українською.
— Серед 30 “визначних оповідань”, список яких до ювілею Незалежності підготувало поважне журі, було й ваше — “Дідова історія”. Поруч із творами Забужко, Андруховича, Жадана... Цей факт гріє вашу письменницьку душу чи радше его?
— Звичайно, це дуже приємно, як і будь-які відзнаки. Творчість — це дуже самотнє заняття, у якому легко вигоріти й зневіритися у своїх силах, адже у нас надзвичайно мало літературних нагород, рейтингів та й просто більш-менш компетентних критиків, здатних писати відгуки. Тому такі речі дуже додають мотивації та бажання писати ще.
— Ви можете це робити будь-де — хоч в аеропорту в очікуванні рейсу, що затримався, чи вам потрібна тиша та спокій щонайменше в радіусі кількох метрів? Не кажу вже про атмосферу...
— На жаль, не можу писати ні в аеропорту, ні в кав’ярні. Мушу зачинити за собою двері, щоб опинитися у цілковитій тиші. Текст вимагає повного зосередження, по-іншому в ньому буде повно помилок та логічних неузгодженостей. Це стосується і перекладів. Чернетки останніх ще можу робити, коли поряд є інші люди,
але вже редагування має відбуватися у цілковитій тиші. Навіть під музику мені не працюється, хоч це й прикро.
— Цікаво, ви жайвір чи сова? Тобто в якій половині дня найчастіше сідаєте за комп’ютер і вам тоді краще не телефонувати?
— Я однозначно сова. Можу писати допізна чи прокинутися о четвертій ночі й декілька годин попрацювати, але найважче мені буває, якщо потрібно встати у найпопулярніші ранкові години. І так було завжди, відколи себе пам’ятаю. Найбільшими тортурами для мене через це ставала необхідність працювати “з 9-ї до 18-ї”, ніколи не вдавалося звикнути до такого графіка.
Найбільшими тортурами для мене через це ставала необхідність працювати “з 9-ї до 18-ї”, ніколи не вдавалося звикнути до такого графіка.
— Скажіть, а готувати Наталка Сняданко любить? Якщо так, то кого з письменниць запросили б до себе на обід чи вечерю?
— Мабуть, якби була можливість готувати тільки тоді, коли є натхнення, то частіше хотілося би експериментувати й скликати гостей. Але доводиться займатися господарськими справами значно частіше, ніж на це буває настрій. Тому віддаю перевагу зустрічам десь у кав’ярнях чи ресторанах, коли приготує за мене хтось інший.
— Наталко, як довго у вас зберігається посмак після виходу чергового роману — в цьому випадку “Першого слідства імператриці” — і наскільки вам важко “розпрощатися” зі своїми героями?
— У цьому випадку прощатися з героями я ще не буду, адже задумала зробити серію. Тож працюю над наступним слідством імператриці. Цього разу дія відбуватиметься лише в минулому, але основні локації — Відень і Львів — залишаться незмінними. Сіссі розслідуватиме справу, яка буде пов’язана з її родиною, а допомагатиме їй вірна перукарка Катерина... До речі, писання ретродетективів стало для мене непоганою терапією під час перманентних карантинів.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю із сином Станіслава Лема