Він запам’ятався усім за роллю Омелька Кайдаша в популярному серіалі. Та заслужений артист України Віктор Жданов і до того брав участь у гучних проектах: від “Кіборгів” і “Захара Беркута” до “Номерів”, знятих за сценарієм Олега Сенцова. Хтозна, як склалась би його кінокар’єра, якби в 2014 році акторові не довелося переїхати з Донецька у Київ...
— Вікторе Петровичу, скажіть, ви очікували на такий успіх серіалу “Спіймати Кайдаша”?
— Ні. Успіх — це така штука, що його важко передбачити. Навіть якщо сценарій справді класний... Ми просто тішились від самих зйомок та від спілкування з колегами. На майданчику була дуже щира, дружня, сімейна атмосфера. Ми закохалися одне в одного з першого погляду. (Усміхається). І коли все закінчилось, на очах були сльози. Таке трапляється досить рідко... Навіть нині ми іноді зустрічаємося та зідзвонюємося з “кайдашами”.
Ми закохалися одне в одного з першого погляду. І коли все закінчилось, на очах були сльози.
— А яка атмосфера була на зйомках “Кіборгів” і “Захара Беркута”?
— Така ж класна! З Ахтемом Сеітаблаєвим працюється легко, чітко та весело. Без усіляких там криків. (Усміхається). До речі, саме “Кіборги” принесли мені “Золоту дзигу” за найкращу роль другого плану. Втім, там усі акторські роботи чудові, тому, вважаю, що не тільки я був достойний нагороди. І це не кокетування, а правда... Знаєте, у кіно я знімаюсь лише з 2014 року. Для мене це взагалі інша професія, інша робота, все — інше. Тож отримати статуетку було дуже приємно.
— I все ж у вас немає відчуття, що затребуваність і визнання у професії прийшли трохи пізно?
— Ну, іноді десь на “підкорочці” така думка проскакує. Проте немає ніякого сенсу казати: “Ой, йолки-палки, якби все сталося раніше, отоді...” І що було би? (Усміхається). Не знаю... Все прийшло тоді, коли мало прийти, розумієте? Тому — навіщо себе картати? Я насолоджуюсь тим, що маю нині. І вдячний долі, що в мене це є.
— Ваша дружина — Олена Хохлаткіна — також актриса. Ви ніколи не мали творчих ревнощів? Усе-таки вона — народна артистка України, а ви — заслужений...
— Навіщо мені заздрити, психувати й нервувати? Тобто засмічувати собі карму. (Усміхається). Ні, таких речей сьогодні немає. Хоч у молодості, може, й були... У нас — різні польоти. І ми тішимось успіхами одне одного. Скажімо, недавно я був на прем’єрі вистави “Крум” у театрі імені Франка, де служить дружина. Мені дуже сподобалась і робота всіх акторів, і режисера.
Додам, що наша донька — теж актриса. (Вона, як і батько, працює у київському театрі на Лівому березі. — Авт.). Натомість син вчиться на операторському факультеті. Таким чином у нашій сім’ї — четверо творчих людей. І це дуже класно. Ніхто ні з ким не сперечається. Навпаки — розбираємо роботу одне одного та ділимось порадами. Іноді піджартовуємо.
— А як ви пережили переїзд із Донецька до Києва в 2014 році?
— Чесно кажучи, я б нікому не побажав того, що сталося з нами. Це справді було досить непросто. І в кожного — свій біль. Я дуже вдячний людям, котрі нам допомогли тоді й допомагають нині... Знаєте, після тих подій я багато речей переосмислив. Не знаю, як це точніше сказати — став розумнішим чи мудрішим, а ще — просто добрішим.
— Повертаючись до серіалу “Спіймати Кайдаша”: ваш екранний герой мав хист до мисливства, а як у вас із цим?
— Ні, я не люблю полювання. Навіть ніколи не стріляв із рушниці. На відміну від пістолета, кулемета, автомата і т. д. (Про що й признався піротехнікам під час зйомок). Мисливство — це не моє. Не можу й не хочу в когось цілитись... Натомість дуже люблю рибальство. Оце я тепер перебуваю на Херсонщині, то поїду до кума й друзів. Збираємося трохи посидіти з вудочками.
— Ну й по чарці, певно, підняти, як годиться?
— Ні, в нас риболовля окремо, юшка — окремо. (Усміхається). І хоча спиртне у моєму житті сьогодні присутнє, але не в такій кількості, як в Омелька Кайдаша. На щастя, та шкідлива звичка мене вже полишила. Можна сказати — відпала. А ось у молоді роки траплялося зашкалювання... Дуже вдячний Богові, що це все позаду!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з актором Дмитром Ступкою
