Її не переплутаєш ні з ким. Ні візуально (чого лише варта копиця рудого волосся!), ні за піснями. Позитивними та щемливими. Взяти хоча б “Повертайся живим”, що стала справжнім хітом і звучить актуально й у 2020-му...
— Світлано, у багатьох українців нині традиційна проблема — як позбутись зайвих кілограмів, що набрали за свята. А як ви даєте собі з тим раду?
— Не повірите: мені вже стало соромно і страшно, що не влізу в свої концертні костюми. (Усміхається). Тож стала робити вправу, що називається планка. Щоправда, сьогодні не займалася, вирішивши влаштувати собі розвантажувальний день. Адже нарешті прийшла няня і декілька годин можна нічого не робити. Хоча я все одно зараз працюю — спілкуюсь із вами. (Сміється).
— I як вам школа “молодої мами”?
— Раніше особливо не задумувалась над тим, наскільки це важка праця! Навіть суто фізично все дуже непросто... Скажімо, тільки тиждень тому я перестала годувати дитину грудьми. До того треба було робити це кожні три години. Я досі нормально не сплю, прокидаюсь уночі декілька разів. А ще дають про себе знати гормони... Одне слово, нині відчуваю максимальну втому.
Майже два роки я не відпочивала. Не мала й декретної відпустки. Через два тижні після пологів уже виступала. Плюс переїзди, репетиції... Усе це — серйозні навантаження. Коли тобі 21 рік, тієї втоми не відчуваєш, а коли 29 — інша річ. (Усміхається). Тож увечері, коли Іван засинає, я просто падаю у ліжко і мрію, щоб та втома щезла. Думаю, мене зрозуміють усі мами.
— До речі, скільки вже вашому малюкові?
— Рік і чотири місяці... Він емоційний та веселий хлопчик. Знаєте, я не дуже люблю дітей, які постійно плачуть, капризують, сваряться і т. д. Тому, напевно, небеса мене почули й дали позитивну дитину. (Усміхається). Приємно, що Іванко легко йде на контакт з іншими людьми. На свята у нас майже кожен день були гості, й він залюбки з усіма грався... Характер сина батькам наразі подобається. Як і бабусі. Вона каже, що їсть Іванко добре. (Сміється).
— Як часто вдається щось приготувати і для Iванка, і для чоловіка? Чи вашої енергії та часу не вистачає на кухонні експерименти?
— Вистачає. Я взагалі всіх здивувала: в останні два місяці на мене щось найшло, тож постійно готую. І для друзів, і для себе. До речі, в нашій сім’ї з’явилося нове правило: снідати та вечеряти разом. Тобто за одним столом. Іванко на своєму стільчику також долучається до тата з мамою. Він уже самостійно намагається їсти кашу правою рукою. Звичайно ж, потім кухню доводиться мити. (Усміхається). Зазвичай я готую салати, а також рибу чи курку. Причому останнім часом ми їх не смажимо, а запікаємо. Так смакує краще.
— Цікаво, ви у щоденному житті водите машину чи користуєтесь таксі?
— З вісімнадцяти років маю “права”, а з двадцяти трьох сама воджу машину. Я це дуже люблю! Інколи чоловік, коли бачить, що маю поганий настрій, рекомендує кудись з’їздити. (Усміхається). За кермом я справді заспокоююсь! Сідаю в авто та вирушаю на трасу (ми живемо за містом). Тоді вмикаю улюблену музику й збираюся з думками. Аналізую, чому та чи інша проблема виникла і як її можна розв’язати. Мені треба хвилин тридцять.
— I часто ви сваритеся з чоловіком, якщо не секрет?
— Ми взагалі не сваримося. І маємо золоте правило: не ображати одне одного та не переходити на особистості. Такий підхід, власне, декілька років тому зініціював чоловік. Взагалі я вдячна Олексієві, що навчив мене багатьох речей. Він — дуже мудра людина! І я рада, що зустріла його у житті...
Звичайно, певний негатив є. Бо ми живі люди й не можемо постійно усміхатися. Зрештою, у кожного з нас може бути поганий настрій. Але головне в цей час не наробити помилок, не образити людину, яка тебе любить. Це дуже важливо. Тому... Інколи, коли я вже зовсім закипаю, кажу: “Мені потрібен час”. А через п’ять хвилин (навіть не треба пів години) зі сльозами на очах лечу обійматися.
— Світлано, у вас така яскрава зовнішність, що, певно, впізнають на кожному кроці?
— Так. І це кльово! Ще ніхто не сказав нічого негативного. Всі лише дякують. До речі, я сама дивуюся, як мене “ідентифікують”, бо постійно ходжу в шапках і, вирушаючи в магазин, не фарбуюся, як на сцену. Та щойно відкрию рота, як мене впізнають. І це насправді дуже приємно!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю із лідером гурту The Вйо
