Популярність йому приніс фільм-фентезі “Сторожова застава”, де мій візаві зіграв головну роль. Нині режисери охоче запрошують Данила Каменського — студента університету кіно, телебачення і театру імені Карпенка-Карого — у телесеріали. Тож його обличчя постійно з’являється на екранах...
— Торік я знявся у двох великих проектах: “Рідна мачуха”, що мав 15 серій, і “Топтун” — 40 серій, — каже “Експресу” киянин. — Вони вже вийшли на екрани, але один із них матиме продовження. Який саме — не буду спойлерити. (Усміхається). Загалом же за останні чотири роки я засвітився у понад 30 серіалах, де зіграв як головних, так і другорядних персонажів. Поза тим знімаюсь у повному метрі (за роль у фільмі “Забуті” навіть здобув нагороду на кінофестивалі в Португалії) і авторських короткометражках.
— Знаю, що серед останніх — фільм “Homodeus”, де ти зіграв гея, який сидить на заборонених речовинах. Сумнівів не було — погоджуватись на таку роль чи ні?
— Не було. Абсолютно. У мене як в актора немає табу. Навпаки — завжди цікаво пробувати щось нове. Тим більше, коли йдеться про теми, які в нашому суспільстві сприймаються неоднозначно. Для когось це — провокація, а для мене — можливість творчих експериментів.
До речі, на відміну від свого персонажа, я ніколи не вживав наркотики. Тож довелося спілкуватися з людьми, які мали такий досвід. Адже хотілося якомога правдивіше передати на екрані відчуття та переживання мого героя. Ця стрічка з успіхом уже пройшла на кількох фестивалях.
— Нещодавно я зі здивуванням довідався, що ти брав участь у блокбастері “Захар Беркут”. Як ти потрапив у цей суперпроект?
— Це дуже цікава історія. Одного разу я прийшов на знімальний майданчик “Захара Беркута” — провідати друзів, з якими працював свого часу на фільмі “Сторожова застава”, й опинився у слушний момент у потрібному місці. Мені запропонували: “А ти не хочеш зіграти в епізоді?” — “Так, давайте. Чом би й ні?!” Я справді нічого не планував. Це просто збіг обставин... Признаюсь, було дуже приємно долучитись до цього міжнародного проекту.
— У кіно часто буває, що літо знімають узимку або ж навпаки. У тебе були такі екстремальні ситуації?
— Так. Наприклад, у вже згаданих “Забутих” одна зі сцен — причому інтимна — знімалася на закинутому заводі в Києві. (Усміхається). Кожен проект, у якому мені пощастило брати участь, по-своєму складний і цікавий. У сценарії завжди є якась дуже непроста сцена чи важкий трюк, які треба зробити. І ти ніколи не знаєш, що тебе чекає... Не дивно, що після закінчення зйомок часто почуваєшся емоційно виснаженим. І треба потім трохи часу, щоб відновити сили.
У сценарії завжди є якась дуже непроста сцена чи важкий трюк, які треба зробити.
— I де ти підживлюєш батарейки?
— Улітку та восени літав до Італії. Це одна з моїх улюблених країн. Обожнюю Рим і Флоренцію, де мене надихає буквально все. Архітектура, мистецтво, люди. Можна тільки шкодувати, що неможливо обійти за ті декілька днів усі локації. Для цього, звичайно, треба ще не раз туди приїхати. Наступного разу, коли буду в Римі, обов’язково піднімусь на дах собору святого Петра. А ось у храмі Санта-Марія-дель-Фйоре, що в самому серці Флоренції, я вже був. Це місце надзвичайно заряджає енергією... А ще я фанат італійської кухні. Хоча, чесно скажу, що піца у нас смачніша. (Сміється).
— Зйомки, подорожі... А як твоє навчання в університеті?
— Я вже на четвертому курсі, тож усе наближається до фіналу. У професійному плані намагаюсь набрати знань по максимуму. Водночас за ці роки навчився давати раду з різними труднощами й гідно долати складні випробування, які випадають на долю студента. Одне слово, пройшов неабияке загартування та наростив м’язи на внутрішньому стрижні... Іноді, правда, мене мучають сумніви: чи я на вірному шляху? Проте потім саме життя переконує, що все роблю правильно.
— Коли ми спілкувалися понад рік тому, ти був відкритий для нових знайомств і зустрічей. Відтоді щось змінилося у твоєму статусі? Простіше кажучи: чи з’явилась у твоєму житті дівчина?
— Ви знаєте, я все ще холостяк. (Усміхається). Хоча мене оточують неймовірно класні люди, яких я дуже люблю і за яких дуже вдячний Всесвіту. Це — мої друзі, і на цей момент мені того цілком достатньо!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також історію меча Петра Сагайдачного
