Рівно 20 років тому доля закинула його у Нью-Йорк. Та навіть за океаном він не перестав писати. Навпаки! Нові книжки Василя Махна виходять тепер ледь не щороку. Скажімо, цього місяця світ побачить чергова збірка есеїв “Уздовж океану на ровері”. Попередня ж — “Дім у Бейтінг Голлов” — стала “Книгою року ВВС”...
— Василю Iвановичу, скільки ви працювали над новою збіркою, якщо не секрет? А головне — про що вона?
— Книжку написано, можна сказати, паралельно з романом “Вічний календар” (вийшов в одному з українських видавництв торік. — Ред.), хоча її перші розділи з’явилися приблизно у 2014-му... Оскільки я мешкаю поряд з Атлантичним океаном та їжджу ровером уздовж берегової лінії, мені здалося, що цю просту метафору подорожі можна розкласти на минуле й теперішнє, на тут і там, на зустрічі й прощання, на прочитане й побачене. Тобто під час накручування педалей ти за щось чіпляєшся поглядом, а дещо спонукає тебе до роздумів. Стихія води, як і вогню, гіпнотизує людину.
— Двадцять років тому ви виграли грін-кард і виїхали до США. За той час наскільки життя там вас змінило? Просто як людину...
— Я переконаний, що нас змінює все — усе, що ти прочитав, написав, сказав, кого зустрів, з ким порозмовляв, не кажучи про переїзд і зміну простору. З одного боку — щиро кажучи — я позбувся якихось ілюзій, але, мабуть, з досвідом ілюзії все одно вивітрюються. З іншого — з’явилася інша оптика в оцінці подій та людей, оскільки в світі все подібно, прагнення та пристрасті людські не надто різняться.
Я переконаний, що нас змінює все — усе, що ти прочитав, написав, сказав, кого зустрів, з ким порозмовляв, не кажучи про переїзд і зміну простору.
Найсуттєвіше, очевидно, що пов’язано в мене з переїздом (я не люблю слова еміграція), — це, передусім, відчуття іншої якості письма. Тобто перебування в Америці струсонуло відчуттями й переінакшило осмислення життя і літератури.
— Вдома у вас — “жіноче царство”: дружина і двоє доньок. Коли ви щось пишете, вони можуть відірвати вас від роботи чи це неможливо?
— Насправді — так склалося — у мене декілька місць для писання: дім, сабвей, пором і якась нью-йоркська каварня. Вдома до процесу писання ставляться з розумінням, за що я вдячний.
— Дружина — ваш перший читач і критик, чи я помиляюсь?
— У багатьох випадках так. Світлана переважно перша слухачка нових віршів. Коли писав роман — читав їй довгі уривки, а потім ми їх обговорювали. Взагалі, перша реакція на написаний текст для мене важлива. Потім відбувається його переосмислення й шліфування. Доньки інколи також беруть участь у цих обговореннях: старша Христина переклала деякі оповідання й есеї, опубліковані в американській літературній періодиці, а молодша Софія завжди очікує англійського перекладу, бо моя українська для неї заважка.
— Ви лауреат багатьох премій та відзнак — наприклад, “Книги року ВВС”. Це той фактор, який підштовхує письменника вперед (мовляв, його творчість не залишається непоміченою) чи насправді річ не надто суттєва (якщо не брати до уваги звичайні амбіції)?
— Що ж тут приховувати — приємно, коли твої книжки нагороджують, що також посилює читацьке зацікавлення. Але, за своєю суттю, процес писання гіркий і солодкий плід. Колись я сказав, що той процес — це очищення мови від зайвих слів. Не варто сприймати вислів буквально: зайвих слів не буває, але коли ти пишеш, то вибираєш ті, які цієї миті тобі найважливіші та найпотрібніші.
— Василю Iвановичу, через пандемію багато ваших планів полетіли шкереберть?
— Я мав вирушити, наприклад, до Праги, але... Знаєте, останнім часом мені все частіше пригадувався Фіцджеральд зі своїм “Великим Гетсбі”, бо криза 1929 року спричинила багато чого у світовій політиці та історії. Тоді також золота доба джазу здавалася безконечною. Взагалі, кризи, епідемії, катаклізми супроводжують людство протягом усього цивілізаційного циклу. Але нам здавалося, принаймні таке відчуття було в багатьох, що ми все вже перемогли і що, озброївшись комп’ютерами і смартфонами, досягли неймовірного щастя. Що принесе нам нинішня ситуація — не відомо. Чи вона переконструює світ, людські стосунки, погляд на мистецтво? Питання залишаються відкритими.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, що розповідає про своє ремесло кримськотатарський кераміст
