Він — народний артист України та провідний актор Київського театру імені І. Франка. Цікавий, харизматичний, мислячий. Таких і героїв грає — що на сцені, що в кіно. Глядачі полюбили його давно: за ролі у серіалах “Злочин із багатьма невідомими”, “П’ять хвилин до метро”, “Украдене щастя”...
— Олексію Володимировичу, розповідайте: чим ви на карантині займались?
— Насправді я не нудився у чотирьох стінах і позитивно провів цей час. По-перше, передивився дуже багато класичних фільмів та вистав, до яких ніколи не доходили руки. По-друге, перечитав чимало книжок, які давно лежали на полицях із німим докором: “Прочитай нас!” (Сміється).
По-третє, оскільки живу в заміському будинку, то порався трохи в саду.... А ще я кинув курити (не розлучався з сигаретою майже сорок років!) і став займатися спортом. Купив собі різні пристрої та облаштував на другому поверсі спеціальну залу, де тепер тренуюсь. Бачите, в кожній поганій ситуації можна знайти щось хороше. Тобто, якби не карантин, я би й далі і курив, і гладшав. (Усміхається). А так трошки взявся за себе. І це — позитивний момент!
— Чи змінився якось ваш раціон? Що довелося викреслити з меню?
— Безперечно, змінився. Адже, якщо займатися спортом, а потім усе звично заїдати, нічого з того не вийде. (Усміхається). Тому я переглянув свій раціон та багато від чого відмовився. Наприклад, від картоплі й хліба, а ще — від жирного, смаженого, копченого. Не можу сказати, що я надто налягав на це все, але тепер став набагато скромнішим у своїх гастрономічних забаганках... Одне слово, перейшов на траву. (Сміється).
— А як у вас справи зі спиртним?
— У мене ніколи не виникало проблем зі спиртним. Ну, в молодості були гулянки й компанії, але... Я не з тих, хто схильний до зловживання. Принаймні тому, що маю слабенький організм, який не витримує надміру алкоголю. (Усміхається). А останнім часом я взагалі майже не вживав. Якщо й міг щось випити, то сто грамів червоного винця. Тому відмовитись від спиртного не становило великих труднощів... Оце розказую вам про все та відчуваю, що за спиною виростають крила, і я зараз вознесусь. (Сміється). Не знаю, нині я — такий, а що буде через пів року чи рік — побачимо.
Оце розказую вам про все та відчуваю, що за спиною виростають крила, і я зараз вознесусь.
— Тепер з новими силами можна братись до роботи. Кажуть, ви готуєте в театрі нову виставу?
— Так. Я зіграю у ній головну роль — Сірано де Бержерака, поета, філософа, драматурга. Це людина непростої долі й непростого характеру, яка завжди була в контрах і з соціумом, і з владою. Такі особи трапляються в кожній епосі, вони йдуть проти натовпу, проти зграї, проти загальноприйнятих правил. Тож їх мало хто любить... На жаль, наразі не відомо, коли відбудеться прем’єра.
— А в кіно вас нині запрошують?
— Ось весною мав стартувати один дуже цікавий проект (мені навіть підібрали костюм та підстригли), але в останній момент усе відмінили... Зрештою, нині я рідко отримую запрошення у кіно. Проте не драматизую ситуацію. Не хочу нікого ображати, але те, що тепер знімається, у більшості — така собі жуйка. Можливо, когось мотивують гроші, але вони рано чи пізно закінчуються, а присмак залишається. Мені ж совість не дозволяє братися за будь-що. Якби я потерпав від голоду, то погоджувався б, та, слава Богу, не потерпаю. (Усміхається).
— Олексію Володимировичу, нині чимало людей через карантин та супутні проблеми переживають депресії. Що б ви їм порадили?
— Коли ти весь час сидиш на одній темі та накручуєш себе, вона тебе просто поглинає. Тому слід навчитися переключатися на щось інше. На інші думки, на іншу роботу, на інші емоції. У когось це виходить, у когось — ні. Я намагаюсь поводитись саме так...
Знаєте, в історії людства не вперше трапляється щось подібне. Я ось читаю на радіо “Чуму” Альберта Камю і хочу сказати, що це — про наш час, наші перипетії, наш карантин. Ну, буквально один до одного! Тож насправді відтоді нічого не змінилося. І до всього в житті треба ставитися по-філософськи.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з Богданом Бенюком
