Шестирічний Михайлик і семирічний Данилко із села Сопачів Вараського району, що на Рівненщині, першого вересня мали йти у перший клас. Однак їхня рідна мати вирішила інакше. Поки чоловіка, батька дітей, не було вдома, вона повела синів до місцевого кар’єру. Далі сталося страшне — жінка втопила обох хлопчиків. Пізніше, як переповідають односельці, вона пояснювала свій вчинок так: “Аби не мучилися на цій землі”.
Правоохоронці з’ясували, що одного сина жінка силою занурила у воду і тримала, доки перестав пручатися.
Вийшовши на берег, взяла за руку іншого хлопчика та повела його до дерев’яного помосту, під яким була чимала глибина, і штовхнула у воду, знаючи, що той не вміє плавати. Найстрашніше, що жінка просто стояла і дивилася, як тоне її другий син.
“Невдовзі до водойми прибіг 37-річний батько: одного із синів він зумів дістати самотужки. На жаль, реанімаційні заходи не дали результату — хлопчик помер, — розповідає Марія Юстицька, начальниця відділу комунікації поліції Рівненської області. — Іншу дитину дістали водолази”.
За словами місцевих, зазвичай біля цієї водойми дуже багато відпочивальників.
“А того дня вранці тут відпочивала лише одна пара, та й то з іншого боку водойми, — розповідає жителька села Марія (ім’я на прохання героїні змінено). — Очевидці кажуть, що батько дітей Микола, коли приїхав додому і побачив, що жінки й синів немає, відразу кинувся їх шукати. Дорогою до кар’єру зустрів дружину Віту, спитав, де діти, а вона у відповідь: “Он там, плавають”. Микола побіг і витягнув з води меншого хлопчика, але зрозумів, що нічого не може вдіяти, просив, щоб показала, де другий, з надією його врятувати. Водночас гукав: “Люди, допоможіть, вона потопила дітей”. Між місцями, де жінка втопила дітей, приблизно 100 метрів. Ймовірно, один хлопчик ще намагався втекти і врятуватися”.
Пані Марія добре знає родину Миколи. Каже, що люди ніби дуже хороші й порядні.
“А Віта — не наша, вона родом із сусіднього села Чудля. Прийшла до нас вчителювати — викладала англійську мову (у Сопачівському ліцеї. — Авт.). Знаю, що Микола товаришував із вчителями, мабуть, так вони й познайомилися, — припускає співрозмовниця. — До декрету Вікторія вчила моїх племінників, а в одного була класною керівничкою. У ті часи нічого дивного у ній не помічали. Потім вона перебувала в декреті, а минулого року знову вийшла на роботу. Провчила мою доньку приблизно два тижні, а потім пішла на лікарняне.
Тепер діти згадують, що в цей короткий період вчителювання вона була дивакуватою. Могла прийти до школи розпатланою, з непомитою головою або в хустині. Також у селі говорили, що у Віти помер тато й після цього в неї почалася депресія. Вона дуже тужила за батьком. Власне через це й не могла більше працювати”.
Пані Марія каже, що сім’я мала квартиру в місті Вараш, там певний час подружжя і жило.
“Коли мама Миколи під час війни поїхала до Польщі на заробітки, то він переїхав з синами у село, а Віта залишилася жити в місті. Кажуть, що вона зачинялася у квартирі й нікого до себе не пускала. Діти з нею не були, — запевняє пані Марія. — Ми всі думали, що вона й досі там, аж раптом, як грім серед чистого неба, дізналися, що вона вже в селі й скоїла таке жахіття”.
Люди розповідають, що жінка була у Сопачеві вже приблизно два тижні.
“При цьому всі бачили, що з нею останнім часом щось не те коїться. Казали Миколі, щоб віз її до фахівців, бо вона наробить біди, — каже співрозмовниця. — Її однозначно треба було лікувати, але вона не хотіла нікуди йти. А Микола — чоловік м’який і дуже добрий. Очевидно, не міг її змусити. Та якби ми знали, що таке станеться, то силою б зв’язали її та повезли до лікарні”.
За словами Марії, напередодні трагедії Віта подзвонила до завучки школи й сказала, що її діти до школи не підуть.
“Виглядає, що вона таки мала план. Того ранку Микола повіз до школи довідки про медогляд хлопчиків. Поки він поїхав до школи, вона те й зробила. Думаю, якби в людини повністю голова не працювала, то вона б не розуміла, що робить, і тим більше не мала би плану. А тут і завучку попередила, і дочекалася, поки батька дітей не буде вдома. Тож трохи при свідомості точно була, — каже жінка. — Але я не знаю, як можна було втопити рідних дітей. Ніби диявол у неї вселився!”
Того дня, після трагедії, біля кар’єру в Сопачеві був і очільник Вараської громади.
“Бачив матір, яка пояснювала свій вчинок. Поліцейські опитували людей, які тривалий час намагалися реанімувати дітей, але, на жаль, повернути їх до життя не вдалося, — каже Олександр Мензул, міський голова міста Вараш. — Люди розповідали, що матір була проти вакцинації, проти загальноприйнятих правил навчання у школах, попри те, що сама працювала вчителькою. Односельці помічали у жінки певну дивакуватість, але не надавали великого значення”.
Олександр Павлович зауважує, що до Служби у справах дітей щодо цієї сім’ї жодних сигналів не надходило.
“Ані від медиків, ані від односельців, ані від старости, — коментує міський голова. — Ця сім’я на жодному обліку не перебувала”.
Поліцейські вже повідомили жінці про підозру в умисному вбивстві двох малолітніх дітей. Її затримали. Кримінальне провадження розслідується за пунктами 1, 2 частини 2 ст. 115 КК України. Санкція статті передбачає позбавлення волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.
