“Пане Усик, навіщо імітувати захист дисертації?”, “Ваш вчинок знецінює українську науку!”, “Ви хочете отримати доплату за фейковий ступінь і долучитись до групи псевдонауковців, які грабують бюджет України?”. Такою була реакція освітян, науковців та й загалом громадськості на повідомлення про дисертацію абсолютного чемпіона світу з боксу Олександра Усика.
Відомо, що спортсмен захистив наукову працю в Харківському національному університеті внутрішніх справ та здобув ступінь доктора філософії (PhD) у галузі права (там він нібито навчався у відділі аспірантури та докторантури від жовтня 2021 року). Вчена рада ухвалила рішення одностайно.
Тема наукової роботи Усика звучала так: “Адміністративно-правове забезпечення міжнародного співробітництва у сфері фізичної культури та спорту”. Як саме відбувався захист, можна було побачити з відеотрансляції, опублікованій в інтернет-мережі. Подекуди Олександр Усик навіть не міг прочитати написаного. Наприкінці захисту ніхто з членів ученої ради... не мав зауважень щодо присудження здобувачеві наукового ступеня. Однак експерти уже виявили низку неточностей у дисертації, зокрема посилання на невідомі праці, а також ознаки фальсифікації джерел інформації.
— Я поважаю спортивні досягнення Олександра, його патріотизм та допомогу ЗСУ. Але перегляньте захист його дисертації — це просто ганьба, — наголошує колишній радник міністра молоді та спорту Павло Булгак. — Здобувач навіть з аркуша читає з граматичними та логічними помилками, притаманними учням молодшої школи. Пропускає цілі склади у словах або міняє їх місцями. Вибачте, він не може навіть вимовити слово “дисертація” — каже “дисертачія”, замість “теоретичних” каже “тереотичних”. І там такого багато. Ну має ж бути якась повага до науки й наукових ступенів в Україні, до рівня інтелекту та української мови, якими повинен володіти справжній кандидат наук! Не
знаю, хто напоумив Усика на цю авантюру. Але припускаю, що вона закінчиться скандально та ганебно для українського спорту, а також для університету, де він захищався і був аспірантом. Та й загалом, це ще один дошкульний удар по престижу української освіти й науки. Ну невже кейс Киви так нікого нічого не навчив?! Часи змінилися, у нас міністри та депутати вже відмовляються від наукових ступенів через зашквари, а тут приїхали знову. Та не кожному великому боксерові й спортсменові треба мати кандидатську “корочку”, щоби вважатися розумним. Цього не оцінять, у це не повірять. Треба ним просто бути.
— Не вірю, що Усик сам писав дисертацію, — каже громадський діяч, ветеран російсько-української війни Олександр Симороз. — Дисертаційна робота, та й навіть магістерська, потребує дуже багато зусиль і часу. Я закінчив магістратуру зі спеціальності “право”, тож знаю, про що кажу.
Усик перебував за кордоном — готувався до бою в суперважкій вазі проти дуже серйозного суперника, сам висвітлював це все. Підготовка забрала в нього дуже багато часу, поєдинок — багато енергії. І тепер нам показують, як він став науковцем. Такий собі Цезар, який, виявляється, може робити декілька справ одночасно. Це смішно і сумно водночас. Який з Усика доктор філософії у галузі права, якщо його знання недотягують навіть до рівня магістратури?! Даруйте, але це знущання з освіти та науки!
У цивілізованих країнах спортсмени, які є світовими зірками, не мають докторських ступенів. Ні боксер Майк Тайсон у США, ні футболіст Кріштіану Роналду в Португалії не є науковцями. Бо вони весь свій час приділили спортивній кар’єрі, мають вагомі успіхи, титули, визнання, і їм не потрібно бути докторами юридичних наук.
— Як вважаєте, навіщо Усикові науковий ступінь? Кажуть, він нібито готується іти у політику й хоче стати міністром молоді та спорту...
● О. Симороз:
— Очевидно, деяким людям потрібен статус науковця, щоб хизуватися ним у біографії. До слова, Валерій Залужний також нещодавно захистив дисертацію, і є сумніви, що він писав її сам. Не треба бути політологом, щоб розуміти, що і Усик, і Залужний мають політичні амбіції.
— Не впевнений, що Усик хоче йти в політику, — зауважує громадський діяч Сергій Марченко. — Науковий ступінь — це не те, що мало би сподобатися електорату. От Володимир Зеленський не є доктором наук, і це не завадило йому стати президентом.
Як на мене, фейкова дисертація Усика — це наслідок глибокої психологічної травми, коли суперуспішна людина, яка досягла неймовірних результатів, багата, відома на весь світ, не почувається цілком реалізованою і потребує додаткового визнання. У це важко повірити, але люди, що перебувають на самій вершині, так само вразливі, як і всі ми. А можливо, навіть вразливіші. Усик це довів. Двічі побив неймовірно сильного опонента. Заробив купу грошей. Став відомим на весь світ. Чимало непростих людей прагне спілкування з ним. А в нього біда — не вистачає наукового ступеня настільки, що він готовий публічно ганьбитися, лише б мати можливість підписуватися “доктор Усик”.
Я би радив всім багатим людям наймати розумних радників, щоб вони убезпечували від такої халепи, в яку втрапив Олександр. Шкода, що тепер великий чемпіон асоціюється не тільки з перемогами, а й з корупцією. Думаю, Усикові варто вийти із заявою про вибачення та відмовитися від ступеня, отриманого таким ганебним способом. І, як я розумію, так “захистився” не лише він, а й багато інших осіб.
— Згодна, навряд чи Олександр Усик сам працював над науковою роботою, — каже кандидатка економічних наук, активістка антиплагіатної ініціативи “Дисергейт” Світлана Благодєтєлєва-Вовк. — Досить подивитися на його розклад тренувань та поєдинків, щоб зрозуміти, що він не мав часу на те, щоби проводити дослідження, писати статті, брати участь у конференціях і готувати дисертацію.
Тепер Усику дісталося за себе і “за того хлопця” — маю на увазі захист Валерія Залужного. Ніхто не наважився відверто висловити претензію до аналогічної події за участі прославленого захисника України. Однак ніде правди діти — це також ганьба, яку науковці переживали зі стиснутими від образи щелепами. Вихід, як завжди, є. Усик та Залужний мали б переоцінити свою поведінку та відкликати наукові ступені. Це дозволяє наша нормативна база. Нагадаю, що такою можливістю вже скористалися міністр освіти й науки Оксен Лісовий, голова комітету Верховної Ради з питань науки, освіти й інновацій Сергій Бабак та один із суддів.
— Як ви вважаєте, навіщо політикам, чиновникам, а тепер ще й відомому спортсменові науковий ступінь?
● С. Благодєтєлєва-Вовк:
— Система наукових ступенів і вчених звань, як-от кандидат наук, доктор наук, існує ще з часів сталінізму. Що тоді робила радянська влада? Давала наукові ступені тим, хто був до неї лояльний. Дотепер ця практика триває — зелене світло у спеціалізованих вчених радах передусім мають керівники різних державних структур та відомі особистості. Бути кандидатом чи доктором наук для них престижно.
Водночас науковий ступінь відкриває можливості для побудови кар’єри, тобто для отримання державних посад. Ті, хто захистив дисертацію, можуть розраховувати на так звану пожиттєву ренту. Держава встановила для науковців доплату, яка не залежить від того, наскільки ефективно вони працюють тут і зараз. Тобто, якщо людина раз у житті захистилася, то вона, поки працює, отримуватиме додатково від 15% до 25% заробітної плати (15% — для кандидатів наук, нині — докторів філософії, та 25% — для докторів наук). Оці матеріальні та нематеріальні чинники й стимулюють відомих людей та політиків до отримання фейкових ступенів.
Якщо зарплата судді сягає 150 тисяч гривень на місяць, то для нього доплата за ступінь кандидата наук у розмірі 15% становитиме 22,5 тисячі гривень. Непогані гроші. Як бачимо, для більшості людей, які нині захищаються і не викладають в університетах чи не мають потреби робити наукову кар’єру, це інвестиційний проєкт.
— Хто зазвичай пише дисертації на замовлення? I скільки коштують такі послуги?
● С. Благодєтєлєва-Вовк:
— Пишуть зазвичай люди, що працюють на кафедрах — аспіранти або ті, хто вже здобув науковий ступінь, зокрема й наукові керівники, які безпосередньо пов’язані з діяльністю спеціалізованих учених рад. До слова, ми викривали ситуації, коли текст дисертації здобувача містив уривки із дисертації наукового керівника. Тут не йдеться про порушення закону про авторське право, бо науковий керівник начебто просто надав текст своєї дисертації. Але водночас це порушення академічної доброчесності.
Скільки платять за такі послуги — важко встановити. Я нещодавно спілкувалася з одним колегою, і він називав різні цифри. Це може бути і 20 тисяч, і 50 тисяч, і 70 тисяч доларів. 20 тисяч — за дисертацію на здобуття ступеня доктора філософії (раніше — кандидата наук), 50 тисяч — за працю доктора наук, 70 тисяч може бути вже за певний комплекс робіт. Хай там як, але в юриспруденції, яку обрав Усик, розцінки високі. Зауважу, що низька якість нашої освіти, оті всі радянські традиції спонукають європейців дещо підозріло ставитися до наших науковців.
— Який шлях проходять потенційні кандидати чи доктори наук у західних країнах?
● С. Благодєтєлєва-Вовк:
— Доктор наук — це ступінь, який залишився нам у спадок від радянської системи. У нас був ступінь кандидат наук. Ідеться про те, що не можна було одразу стати науковцем — треба було спочатку здобути ступінь кандидата наук, а потім захистити ще й докторську дисертацію. Ця традиція дісталася нам від класичних університетів середньовіччя, коли ти змушений довести науковій спільноті, що гідний стати частиною інтелектуальної праці, навчаючи людей мислити, шукати й розкривати істину, та заробляти на цьому гроші.
На Заході такого немає. Там лише один раз захищають дисертацію доктора філософії. Є два шляхи: ти готуєш наукову працю, щоб здобути статус доктора філософії, або ж отримуєш його на підставі підготовлених статей у профільних наукових журналах. У деяких країнах, наприклад у Польщі, через певний час після захисту ти маєш пройти так звану габілітацію, тобто підтвердити науковий ступінь. Тут ідеться про проведення досліджень, на які виділяють грантові кошти та які проводять у межах спеціальних програм в університетах та науково-дослідних інститутах.
