Самотній, похилого віку львів’янин має низку хронічних, невиліковних хвороб і потребує постійної допомоги. Тому ще 16 років тому уклав договір довічного утримання з доглядальницею. Вона зобов’язалася забезпечувати чоловіка харчуванням, одягом, необхідною допомогою, зокрема й медичною, щомісячно сплачувати комунальні послуги за квартиру. І так — до самої смерті господаря, після чого його помешкання перейшло б у безумовну власність жінки.
До 2022 року претензій до доглядальниці чоловік, який є особою з інвалідністю 2 групи, не мав. Але коли почалося повномасштабне вторгнення, вона виїхала за кордон. І старенькому вже ніхто не допомагав по господарству, не супроводжував на прийом до лікаря, не сплачував за комунальні послуги, відповідно зростали борги. Доглядальниця заборгувала 31 484 гривні за “комуналку”.
За заявою львів’янина до нього приходила комісія ОСББ для обстеження житлово-побутових умов і матеріального стану. У своєму акті вона зазначила, що чоловік проживає сам у занедбаній квартирі. У нього немає чистого одягу чи готової до споживання їжі, кухонного інвентаря, холодильника, пральної машинки, посуду... Одне слово, про належний догляд не йдеться. Тому пенсіонер звернувся до суду з вимогою скасувати договір довічного утримання і повернути квартиру у свою власність.
Доглядальниця своєю чергою подала зустрічний позов, у якому також просила розірвати угоду й визнати за нею право власності на 4/5 частин квартири загальною площею 40,8 квадратного метра. Жінка пояснила, що перебуває за кордоном, де доглядає хвору матір. А перед тим понад 14 років сумлінно виконувала умови договору довічного утримання, надала чоловікові 30 тисяч гривень грошової допомоги, регулярно сплачувала за комуналку. А коли була змушена виїхати за кордон, то попросила, щоб за дідусем приглядали знайомі. Зі слів позивачки, пенсіонера все влаштовувало до того моменту, допоки в квартиру не поселився його син, який усі ці роки не проявляв жодної турботи про батька.
Сихівський районний суд Львова позов літнього чоловіка задовольнив, тобто розірвав договір довічного утримання. Згодом з цим рішенням погодився і Львівський апеляційний суд. Однак адвокат доглядальниці подав позов аж до Верховного Суду. А той не погодився з висновками судів обох інстанцій, скасував їхній вердикт і справу передав на новий розгляд. У своєму висновку Верховний Суд зазначив, що, згідно з підписаним договором, сторони погодили грошовий еквівалент утримання й обов’язок доглядальниці оплачувати комунальні послуги. А от інших обов’язків (як-от прибирати, варити тощо) угодою не передбачено.
“Ненадання належного догляду не може бути підставою для розірвання договору довічного утримання, якщо сторони не погодили конкретні обов’язки у ньому”, — зазначив у висновку Верховний Суд.
