Надувні танки чи дерев’яні артилерійські системи дають змогу нашим військовим вберегти цінну техніку та озброєння і змусити росіян витрачати ресурси на знищення фальшивих цілей. Докладніше — у розмові з полковником запасу ЗСУ Олегом Ждановим та військовим аналітиком Олександром Кочетковим.
— Яке значення такої-от несправжньої зброї у веденні війни?
● О. Жданов:
— Макети зброї та техніки використовують для маскування позицій і введення противника в оману. Наші бійці також вдаються до таких заходів, і дуже багато російських “ланцетів” (безпілотних літальних апаратів із бойовою частиною авіабомби) гатить саме по надувних макетах.
До слова, фіктивна техніка успішно спрацювала наприкінці ХХ століття під час війни в Югославії: коли у конфлікт втрутилися країни НАТО, надувні танки Мілошевича ввели в оману американських військових. Також несправжню зброю використовували вірмени під час 44-денної війни за Нагірний Карабах у 2020 році.
● О. Кочетков:
— Муляжі зброї не наше ноухау. Фальшиву техніку використовували ще під час Першої та Другої світових воєн. Тоді з фанери створювали цілі військові містечка, бойові позиції разом з танками і бронемашинами, що було схоже на декорації для батальних фільмів. Літаки-розвідники противника фіксували це як справжні позиції і скеровували туди бомбардувальну авіацію. Але після обстрілів, зрозуміло, не було втрат ані техніки, ані людей.
— Які особливості виготовлення макетів зброї й техніки?
● О. Кочетков:
— Тепер способи виготовлення муляжів стали значно технологічнішими. Виробники використовують не лише деревину, пінопласт, фанеру, а й спеціальний матеріал для створення надувної техніки, як-от штучний шовк. Проблема у тому, що сучасні засоби розвідки фіксують, чи нагрівається техніка — чи вона з металу, а чи з деревини. Та й будувати фіктивні цілі з дерева доволі довго. А якщо робити це на позиціях, то зведення об’єктів-приманок можуть зафіксувати ворожі дрони-розвідники.
Тому нині частіше використовують надувні конструкції, які імітують танки, бронетранспортери, системи залпового вогню і які зібрати значно простіше. Досить компресора та кількох людей, і за 10 — 15 хвилин “танк” чи “артилерійська система” — на полі бою. До того ж вага надувного танка становить до 100 кілограмів, а артилерійського ракетного комплексу, як-от HIMARS, — трохи перевищує 40 кілограмів.
● О. Жданов:
— Макети відповідають розмірам та конфігурації зброї, яку імітують. Цікаво, що у матеріалі, з якого вироблено надувний макет, є мідна нитка, і ця мідна нитка відображається на радарі. Тобто оператор не може зрозуміти, що це насправді, а радіолокаційна станція фіксує ціль як металевий виріб.
Першими нам почали постачати муляжі чехи. У Чехії є завод із виготовлення надувних макетів техніки та озброєння — радіолокаційних станцій, артилерійських систем, танків і так далі, загалом близько 30 видів військової продукції. Але тепер і в нас виробляють такі конструкції, зокрема з металу, пластику, пінопласту, дерева. Дерев’яні та металеві конструкції кращі з того погляду, що їх можна відремонтувати після часткового влучання, на відміну від надувних муляжів.
— Наскільки ефективно спрацьовують такі фіктивні цілі на полі бою?
● О. Кочетков:
— Здебільшого фальшиве озброєння використовують, коли війська перебувають в обороні. Тоді створюють хибні позиції для того, щоби ввести противника в оману. Коли ж триває наступ, фіктивна зброя, власне кажучи, не має значення, бо позиції змінюються доволі динамічно.
Зауважу, що вартість однієї приманки може стартувати від 1000 доларів. Тоді як справжня зброя, якою намагаються вразити ціль, у кілька разів дорожча. Це означає, що ворог викидає гроші на вітер, а нам вдається зберегти боєздатну техніку від обстрілів.
● О. Жданов:
— Наші військові почали використовувати макети ще минулого літа, коли росіяни намагалися “ланцетами” знищувати нашу фронтову протиповітряну оборону. Там міг стояти не лише фіктивний зенітний ракетний комплекс “Стріла-10”, а і С-300 чи “Бук”.
Маємо ми на полі бою і фальшиві Leopard 2А6. Була інформація, що росіяни сприйняли їх за справжні танки і влучили “ланцетом”. А коли почався контрнаступ, окупанти похвалилися, що начебто підбили радіолокатор до німецького зенітного ракетного комплексу протиповітряної оборони IRIS-T SLM. Німці не підтверджували цього факту, та вже через місяць визнали, що це могла бути приманка.
До слова, варіант, коли ви поставите приманку в полі й вона заростатиме травою, не спрацює. Треба імітувати життєдіяльність біля техніки: мовляв, там крутяться військові. Щоб ворог, який веде розвідку з безпілотника, подумав, що наші бійці використовують справжню техніку, і бив якомога більше по фальшивій цілі.