“Маючи за плечима гіркий досвід Будапештського меморандуму, ми не пристанемо на жодні альтернативи, сурогати чи замінники повноправного членства України в НАТО”, — таку заяву днями зробило Міністерство закордонних справ. У відомстві переконані, що єдиною реальною гарантією безпеки для України, а також стримувальним фактором для подальшої агресії Росії проти України та інших держав є повноправне членство країни в Північноатлантичному альянсі.
Своєю чергою президент Володимир Зеленський повідомив, що має намір зателефонувати нинішньому господареві Білого дому Джозефові Байдену, щоб обговорити з ним питання запрошення України до НАТО. Глава держави вважає, що немає сенсу обговорювати це питання з Дональдом Трампом, доки той не вступив на посаду президента.
Щоправда, згодом Зеленський зазначив, що Київ готовий розглянути пропозицію лідера Франції Емманюеля Макрона про можливість розміщення західних військових в Україні, доки вона не перебуває в НАТО. А міністр закордонних справ Андрій Сибіга запевнив, що Україна не форсує свого вступу до Альянсу під час війни з огляду на позицію деяких держав-членів. Що означають ці заяви? Чому влада відкидає альтернативи членству в Північноатлантичному альянсі? І чи не вийде так, що ми залишимося і без НАТО, і без будь-яких інших гарантій безпеки від Заходу?
— Як на мене, заява МЗС занадто категорична, — каже голова правління Центру прикладних політичних досліджень “Пента” Володимир Фесенко. — Так, ми вже мали Будапештський меморандум, який нас не захистив від війни. І тепер хочемо надійних, дієвих гарантій безпеки. Історичний та міжнародний досвід свідчить, що наразі ніхто не наважувався нападати на країни НАТО. Тому в теорії (на практиці цього ще ніхто не перевіряв) вважають, що членство в Альянсі є на сьогодні найдієвішою гарантією безпеки. Україна прагне саме таких гарантій. Але я б завжди залишав варіанти В і С, тобто запасні варіанти.
— Чому українська сторона зробила таку заяву саме тепер?
● В. Фесенко:
— Цю заяву зроблено до 30-ї річниці, чи то пак роковин, Будапештського меморандуму. Але це, на мою думку, не єдина причина. Найімовірніше, з ініціативи США, зокрема адміністрації Трампа, невдовзі розпочнуться переговори про закінчення війни між Росією і Україною. І, вочевидь, тема членства України в НАТО буде темою переговорів. Тому Україна підвищує ставки. От як Росія підвищує ставки — погрожує “Орєшніком”, активізує наступ на Донбасі тощо, так і ми намагаємося це робити.
Однак треба розуміти, що проблеми в разі переговорів про припинення війни будуть не тільки в Росії. Проблемою може стати і те, як у США сприймуть нашу позицію щодо безальтернативності вступу до НАТО. Я б усе-таки розглядав тут варіант, щоб нам, якщо на нас тиснутимуть і ставитимуть питання про мораторій щодо членства України в НАТО, дали гарантії безпеки від США на двосторонній основі.
У чому проблема з надто категоричною позицією МЗС? У тому, що питання невходження України до НАТО можуть вирішити і без нас. Нині ми відмовляємося від інших гарантій безпеки, ми хочемо до Альянсу. А що, ми маємо запрошення до НАТО? Ні. Навіть адміністрація Байдена, яка не проти членства України в НАТО, не обіцяє нам запрошення у перспективі. Та й деякі інші країни-члени проти. Доки не буде консенсусу в НАТО, ми запрошення не дістанемо. Тому казати “або НАТО, або нічого”, на мій погляд, не варто.
— Наразі питання стоїть доволі чітко: чи вистачить Заходу сміливості кинути виклик Росії та прийняти Україну до НАТО? Чи зможуть США та Німеччина не лише розблокувати нам шлях до Альянсу, а й натиснути на такі країни, як Угорщина, Словаччина, Туреччина та інші, щоб вони голосували за наше членство, — додає керівник політико-правових програм Українського центру суспільного розвитку Ігор Рейтерович. — Заяву МЗС України можна розглядати як певний момент істини для колективного Заходу, а також можливість для Америки Трампа повернути собі ім’я супердержави.
— Які ризики створює така позиція української влади? Чи можемо ми зробити крок назад під час перемовин та погодитися на якісь гарантії безпеки з боку Заходу?
● В. Фесенко:
— Звичайно, крок назад можливий. Але тоді багато хто дорікатиме: а навіщо ви робили цю заяву? Ризик полягає у тому, що ми можемо не отримати ні членства у НАТО, ні інших гарантій безпеки. І що, це буде краще? Ні. Це так само, коли я чую, що ми маємо вийти тільки на кордони 1991 року, і жодного кроку назад. Ну так можна і кордони 1991 року не отримати, і втратити ще частину територій. Підхід “або все, або нічого” в реальній дипломатії не працює.
— Якщо заяви про несприйняття інших гарантій безпеки, крім НАТО, будуть підкріплені нашою здатністю забезпечити себе протягом певного часу достатньою кількістю боєприпасів, тримати лінію фронту, вести навіть якісь наступальні операції, то вони, ці заяви, мають сенс і впливають на формування позиції. Тоді нам мають запропонувати ще щось, окрім припинення бойових дій, — зауважує директор Центру дослідження проблем громадянського суспільства Віталій Кулик. — В іншому разі таке блефування може бути розцінене не просто як слабка позиція, а як рефлексивна історична позиція політичних діячів, які не відповідають за свої заяви та дії. І наш коридор для маневру буде звужено, причому суттєво. Наші партнери виставлятимуть нам дедалі жорсткіші рамки, з яких ми вже не зможемо вислизнути.
— Уявімо, що нам запропонують інші гарантії безпеки. Якими вони мали би бути, щоб ми були справді захищені й щоб не вийшло так, як із Будапештським меморандумом?
● І. Рейтерович:
— Для України, звичайно, єдиний оптимальний варіант — варіант вступу до НАТО. Але у разі, якщо це не можна буде реалізувати найближчим часом, прийнятним може бути формат якихось двосторонніх угод про надання зброї та грошей з обов’язковою ратифікацією у парламентах країн, з якими ми ці угоди укладатимемо. Такий договір, зокрема, може бути зі Сполученими Штатами. До речі, деякі представники команди Трампа не відкидають таких варіантів.
Ще однією гарантією для нас може бути розміщення, так би мовити, миротворчих військ на нашій території. Вони були б певним стримувальним фактором від можливої агресії РФ у майбутньому. Але поки що варіант з іноземними військами, як на мене, доволі примарний.
● В. Фесенко:
— Історія не знає абсолютних гарантій безпеки. Їх немає. Навіть наявність ядерної зброї не гарантує, що не буде війни. От у Ізраїлю є ядерна зброя. Вона загалом стримує конкретні держави від збройної агресії проти цієї країни. Великої війни Ізраїль давно не мав. Але напади на країну відбуваються регулярно. “Хезболла” атакувала Ізраїль, Іран тепер атакує. Так само Пакистан та Індія періодично воюють між собою, хоч обидві мають ядерну зброю.
Хтось каже: от якби ми підписали договір про взаємну військову допомогу на кшталт статті 5 договору НАТО, то це було би класно. Але я згадую приклад, коли Польща у 1939 році мала саме такий договір із Великою Британією і Францією. Тоді гітлерівська Німеччина напала на Польщу, і Велика Британія та Франція навіть війну оголосили. Але реально вони не воювали, і Польща швидко програла війну. Договір був, а взаємних військових дій не було.
Головна гарантія нашої безпеки — власна боєздатна армія і потужна зброя. Якщо нам вдасться зберегти, а в перспективі й зміцнити наш оборонний потенціал, то імовірність нападу Росії буде значно нижчою. Путін десять разів подумає, чи знову нападати на нас.
