Ще з 2014 року, від початку війни на Донбасі, священники УПЦ МП відмовлялися відспівувати та ховати загиблих українських воїнів. І тепер ситуація повторюється. На Черкащині священник московської церкви відмовився провести релігійний обряд над загиблим воїном — Ігорем Маринчуком.
Мама загиблого героя, Галина Маринчук, розповідає, що цей священник давно служить у Жашкові. Він категорично відмовляється молитися за наших захисників і називає їх “розкольниками”.
“Більше десяти років тому мій син з коханою брав шлюб у церкві, де править цей священник. Тоді все було спокійно, нормально, — розповідає 55-річна Галина Маринчук. — Ми ходили до нього і паску святити, і воду. Батюшка та й собі батюшка”.
Щоправда, каже жінка, цей священник зловживав спиртним. “Рік чи два тому прийшов на Водохреще на річку, булькнув хрест у воду, перехрестив ним та й пішов, — згадує жінка. — Люди пояснювали, що його ще в церкві чекають, а він відповів, що вони йому “коло одного місця”. Напевно, був напідпитку і тоді”.
За словами пані Галини, після таких неприємних випадків багато хто став ходити до інших храмів, та все ж кілька парафіян зостались у Святопокровській церкві московського патріархату.
“Коли загинув мій син, сваха з онуком пішла до тієї церкви, — продовжує пані Галина. — Сказала, що знає жінку звідти, яка може допомогти відспівати загиблого. Та священник, як тільки побачив сваху біля церкви, став кричати, що правити за “розкольників” не буде! Словом, сваха розплакалась, онук забрав її звідти”.
Хоронити героя приїхали священники із сусідніх сіл. Помолились за упокій вдома, а поховали захисника Ігоря Маринчука у Жашкові на Алеї Слави. Та люди не можуть забути ту бурхливу антиукраїнську реакцію священника.
“Я питала цього батюшку — за кого він молиться? За путіна!? За кирила!? За тих орків, які вбивають наших дітей!? За що моя дитина загинула, за те, щоб він отак поводився? — не стримує емоцій пані Галина. — Казала, що завдяки моєму синові і його побратимам цей батюшка сидить у теплі й безпеці! А мій син міг ще жити і жити. Йому було лише 36 років. Та батюшка й слухати не хотів, своє щось доводив, що української церкви не існує, що ми не молимося Богу, що ми “розкольники”.
21 травня у Жашкові організували збори громади. Зібрали підписи за те, щоб припинити діяльність Святопокровської парафії, яка належить до московського патріархату. Також написали заяву в СБУ.
“До нас уже приїжджали розбиратись у цій справі, чекаємо результатів, — каже пані Галина. — Місцева влада, до слова, підтримує нас. Знаю, що тому священнику пропонували добровільно перейти до української церкви, але він відмовився... І що ж ти тут зробиш, як в Україні досі немає закону, щоб примусово закривали всі московські церкви. Тому й досі маємо таке безчинство”.
Жінка додає: схожа ситуація сталася й у селі Соколівка, що неподалік Жашкова. Місцевий хлопець загинув у Маріуполі. Його поховали у братській могилі. “Бідна мати прийшла до батюшки і попросила відспівати, а той зі своєю матушкою зчинили скандал, ще й на відео все знімали, щоб московським передати інформацію — мовляв, як їх тут утискають”, — каже пані Галина.
ВІН БУВ СПРАВЖНІМ ДОБРЯКОМ
...Солдат Ігор Маринчук був номером обслуги мінометної батареї механізованого батальйону однієї з частин ЗСУ. Під час мінометного обстрілу 2 травня отримав поранення, несумісне з життям.
“Ігор навчався у Жашкові. У дитинстві любив грати в хокей на ставку. Після школи вступив в училище на тракториста. Потім пішов в армію. Служив 1,5 року, — розповідає мама героя. — Пізніше син одружився, працював на будівництві. Йому дуже подобалась ця справа”.
Коли 24 лютого в Україну прийшла повномасштабна війна, Ігор Маринчук твердо вирішив, що піде захищати свою країну.
“Мамо, хто, як не я, має вас захищати?” — сказав він тоді. Я ж просила, молила, щоб не йшов. Бо він у мене один-єдиний син. Та не послухав, — згадує пані Галина. — Його призвали 9 березня. Спершу поїхав на навчання у Золотоношу, а вже через місяць опинився у самісінькому пеклі — у Сєвєродонецьку. Вони відстрілялись на передовій, і вже коли повертались назад, окупанти їх обстріляли. Не було кому його врятувати, син просто стік кров’ю”.
“Я знаю Ігоря ще з дитячого садка, потім ми вчились разом у школі, стали найкращими друзями. Він був дуже надійною людиною, — розповідає Василь Грубась, друг загиблого. — Завжди усім допомагав. Інколи навіть просити не треба було, а він уже тут як тут. Пам’ятаю, якось я мав викорчувати пеньок, але в мене були проблеми зі спиною. Ігор, як це дізнався, одразу ж прийшов на допомогу.
А якось мого сина образила в садочку одна з мам. Я навіть цього не знав, а Ігор, дізнавшись, пішов відстоювати права моєї дитини. Жінка прийшла тоді вибачатись. Таким він був — добрим, дбайливим і вірним. До речі, тепер наші сини навчаються в одному класі”.
Напередодні війни чоловіки говорили про загрозу повномасштабного вторгнення. “Чесно кажучи, до останнього надіялись, що росія не наважиться напасти, — каже Василь. — 7 березня Ігор прийшов до мене. Сказав, що ходив у військкомат і подав документи. А 9 березня його вже викликали на службу. Востаннє ми розмовляли якраз напередодні загибелі. У нього настрій був хороший. Казав, що потихеньку наші б’ють ворогів і що все буде добре”.
На роботі про Ігоря згадують з повагою та теплотою. “Життєрадісний, працьовитий, справжній добряк. Ніколи ні в чому не відмовляв, — розповідає пан Богдан, друг загиблого. — Звісно ж, ми говорили з ним про війну і його рішення йти воювати. Ігор казав, що робить це заради сина. Він дуже любив його, стояв за нього горою! Чудова людина...”
“ТРЕБА ГНАТИ ЦЮ НЕЧИСТЬ З УКРАЇНИ”
...Після смерті сина Галина Маринчук їздила в село Скибин, що неподалік Жашкова, до місцевої церкви. Раніше тутешня релігійна громада належала до УПЦ московського патріархату. Проте у 2019 році віряни Скибина першими на Черкащині перейшли до Православної церкви України.
“У цьому селі священник служить українською мовою, отець молиться за наших хлопців, які тепер воюють, за тих, які загинули. Сказав, що 40 днів молитиметься за мого Ігоря, — каже жінка. — А у нас... Я буду боротись далі проти цього батюшки, який образив честь мого сина. Може, люди бояться, а мені нема що втрачати. Я втратила найдорожче, що мала. Мені вже байдуже! Треба гнати цю нечисть з України”.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також текст про те, коли у путіна закінчаться гроші на війну
