У багатьох селах України стан медицини — катастрофічний, утім є громади, в яких ситуація — дзеркально протилежна. Тут і амбулаторії у чудовому стані, і обладнання вистачає, і лікарі мають хороші зарплати. Як у громадах цього досягли? Про це — у третій частині проекту “Село. Реалії” від газети “Експрес”.
НАВІТЬ АКУШЕРКА Є!
68-річна Кармелія Бурла працює лікаркою у Чудейській ОТГ, що на Буковині, вже 43 роки. Тут діють дві амбулаторії та ФАП — у селах Чудей та Їжівці. Працюють у медзакладах 47 працівників. Окрім сімейних лікарів та медсестер, тут є лаборант, акушерка, бухгалтер, підсобники, кочегари...
Загалом на території ОТГ проживає приблизно 12 тисяч осіб, 10 тисяч з яких підписали декларацію з шістьма лікарями амбулаторії.
“Коли два села — Чудей та Їжівці — об’єдналися в одну територіальну громаду, справи з фінансуванням медицини покращились. Ми обрали молодого, активного голову громади — з юридичною та медичною освітами. І передусім він звернув увагу на медицину в селах, — розповідає Кармелія Бурла, головна лікарка КНП “Чудейська амбулаторія загальної практики сімейної медицини”. — Амбулаторію у Чудеї будували 12 років, у 2017-му таки вдалося завершити всі роботи. А от приміщення в Їжівцях будували ще за часів колгоспів — воно було дуже запущене. Та ми змогли довести його до ладу: зробили там капітальний ремонт, замінили опалення. Левова частина коштів надійшла з держбюджету, а громада співфінансувала. А щоб замінити вікна та дах, ми звертались у Кабінет Міністрів по державній програмі енергозбереження. Звісно, всі плани спершу погоджували в департаменті охорони здоров’я ОДА”.
За словами пані Кармелії, за 2019 рік ОТГ виділила на амбулаторію понад 2 мільйони гривень. Тим часом медзаклад заробляє орієнтовно 5 мільйонів у рік (ці гроші надходять від НСЗУ).
“ОТГ виділяє нам приблизно 40% від того, що ми заробляємо від НСЗУ. Це багато. Не у всіх громадах дають такі кошти на медицину”, — каже головна лікарка.
ОТГ виділяє кошти на ліки для діабетиків, онко- та психічнохворих, людей з інвалідністю І групи, на годування немовлят. Працює програма забезпечення школярів препаратом для профілактики хвороб щитоподібної залози.
“Також ОТГ оплачує електроенергію в амбулаторіях, забезпечує нас дровами, — каже співрозмовниця. — Загалом у нас є все необхідне для допомоги пацієнтам. Навіть лабораторія, де робимо аналіз крові та сечі. Маємо можливість робити тести для вимірювання рівня цукру в крові й холестерину, для перевірки на вірусний гепатит, можемо робити тропоніновий тест для визначення інфаркту. Навіть даємо селянам тести на вагітність — безплатно.
До речі, у нашій амбулаторії працює акушерка — така посада є далеко не всюди. Необхідність її запровадження ми аргументували тим, що в нашій громаді за рік народжується більш як сотня малят! Щоправда, наша акушерка не веде жінок із ускладненою вагітністю”.
Приміщення амбулаторії в обох селах забезпечені комп’ютерами. А працівники пройшли відповідні курси, аби працювати з технікою.
Пані Кармелія розповідає, що в ОТГ за принципом 24/7 організований пункт надання невідкладної допомоги, який також виконує функції денного стаціонару.
“В амбулаторії постійно чергують 4 медичні сестри: добу працюють, три вдома. Якщо пацієнт звернувся до пункту посеред ночі, він може переночувати тут під наглядом — до ранкового прийому лікарем. Йому можуть зробити електрокардіографію, поставити крапельницю, укол, консультуючись з лікарем по телефону, — каже головна лікарка. — До речі, для тих, хто потребує послуг денного стаціонару, громада оплачує обіди”.
Зарплати тут — доволі пристойні! За словами пані Кармелії, медсестри отримують по 6 — 7 тисяч гривень у місяць, акушерка — 7 тисяч, сімейні лікарі — 12 — 15 тисяч. “Завжди можна змінити ситуацію з медициною на краще. Головне — не сидіти склавши руки”, — радить жінка.
СТІНИ ОБВАЛЮВАЛИСЬ, ДАХ ПРОТІКАВ...
31-річну Руслану Омеляш після навчання у медуніверситеті за розподілом направили у Кунинську амбулаторію сімейної медицини, що на Львівщині. Певний час жінка була в декреті, а у 2018 році, після повернення до справ, взялась змінювати сільську медицину.
“Умови в амбулаторії були жахливі: стіни обвалювались, дах протікав, а світло було лише в одному кабінеті! На всю амбулаторію — дві розетки. У коридорі було так холодно, як надворі, — розповідає Руслана Омеляш. — Медсестри і санітарки власним коштом перебілили один кабінет, але це не дуже змінило картину”.
Кунинська амбулаторія сімейної медицини до ремонту. Фото з архіву героїв (3)
Зрештою, жінка звернулась до директора районної лікарні з мікропроектом про відновлення амбулаторії.
“Потрібно було 300 тисяч гривень для ремонтних робіт, — каже вона. — За умовами конкурсу, громада мала зібрати щонайменше 10% від загальної суми. Решту коштів мала виділити ОДА і районна рада.
Я провела збори громади. І разом з мешканцями і підприємцями нам вдалося зібрати певну суму. Люди здавали хто скільки міг”.
Зрештою, Руслані Омеляш вдалося залучити для сільської амбулаторії більш як мільйон гривень.
Спільними зусиллями тут провели капітальний ремонт, замінили дах, утеплили фасад, облаштували електромережу, омеблювали приміщення. “Після ремонту селяни не вірили, що це їхня амбулаторія”, — усміхається жінка.
Спільними зусиллями провели капітальний ремонт, замінили дах, утеплили фасад, облаштували електромережу, омеблювали приміщення.
В амбулаторії, окрім сімейної лікарки, працюють дві медсестри та санітарка. Лікарка підписала 700 декларацій з пацієнтами.
До речі, в медзакладі є фізіотерапевтичні прилади для ультразвукової та ультрависокочастотної терапії. “Однак з ними ніхто не працював! — каже пані Руслана. — Тож я відправила одну з медсестер на навчальні курси до Львова. Тепер вона успішно працює з апаратами”.
“Важливо не мовчати про свої проблеми, — каже Руслана Омеляш. — Недостатньо просто нарікати й чекати, що хтось за тебе все зробить. Впроваджувати зміни у сільській медицині нелегко, але реально!
Так виглядає амбулаторія після ремонту.
Раджу починати з мікропроектів. Інформація про те, коли подаватись на мікропроекти, має бути в головного лікаря районної лікарні. Раджу якомога докладніше описувати мету змін. Не просто: “нам треба відремонтувати дах”, а “нам треба відремонтувати дах, бо це дуже важливо для пацієнтів, в амбулаторії буде тепліше, комфортніше, більше пацієнтів підпишуть з нами декларації”. Трохи наполегливості — і все вдасться!”
ЛІКАРІ ПОВИННІ ВЧИТИСЯ!
30-річний Ігор Заставний почав працювати в селі Краковець, що на Львівщині, за направленням після закінчення навчання в університеті. Умови, в яких доводилося працювати на початках, м’яко кажучи, шокували, каже чоловік: стара будівля, дах ледь не зносило вітром, а температура повітря у деяких приміщеннях узимку була мінусова.
“Я вирішив змінити ситуацію на краще, — каже Ігор Заставний. — Разом з персоналом брав у руки дротяні щітки, пензлі — ми чистили приміщення, фарбували браму, садили клумби... Дуже хотіли привернути увагу місцевих жителів та працівників селищної ради”.
За словами лікаря, в амбулаторії не було необхідного медичного забезпечення: не вистачало небулайзерів, отоскопів, офтальмоскопів, перев’язувальних матеріалів, медикаментів... Лікар взявся за написання мікропроектів.
“Працювали над створенням мікропроекту всією амбулаторією. Хтось опікувався питанням співфінансування від громади, хтось писав звернення у сільську раду, хтось — мікропроект, затверджував його в районній лікарні, подавав в обласну раду, — продовжує Ігор Заставний. — Кошти для мікропроектів виділяються за умови співфінансування — 10% має дати громада. Що цікаво, у ті роки була можливість співфінансувати проект не лише грошима, а й роботою! Тож ми згуртували селян, вони зробили трудовий внесок: сміття вивозили трактором, дошки зривали, прибирали...
Стоматологічний кабінет у Краковецькій амбулаторії.
Загалом ми виграли два мікропроекти. В результаті, щоб привести приміщення до ладу, довелось не лише робити ремонт, а й перепланування, нову систему опалення. Закупили також обладнання. В амбулаторії є переносний електрокардіограф, автоматичний аналізатор сечі. Навіть стоматологічний кабінет обладнали. Коштами також допомогли місцева та районна влада. На все витратили майже 1,5 мільйона гривень”.
Також лікар подбав про рекламу амбулаторії — створив сторінку закладу в соцмережі.
“Ремонт і медобладнання — це, звісно, важливо, але не треба забувати й про навчання персоналу, адже пацієнтам потрібно надавати фахову допомогу, — каже пан Ігор, який стажувався за кордоном. — Є чимало ресурсів, які тепер дають гранти на курси, навчання лікарів первинки”.
Чоловік впевнений: щоб ситуація з медициною на селі змінилася, громада повинна діяти!
“Вода не тече лише під лежачий камінь”, — каже пан Ігор.
До речі, після відновлення сільської медицини у Краковці, лікар разом із дружиною та ще однією колегою заснували мережу сімейних амбулаторій. Кожен із них став ФОПом, підписав договір з НСЗУ та уклав декларації з пацієнтами.
ПОЯСНЕННЯ
У різних регіонах України обласні ради проводять конкурси проектів місцевих ініціатив. Громада може сформувати ідею мікропроекту, знайти частину фінансових ресурсів, скласти план освоєння коштів та зареєструвати свою пропозицію на сайті обласної ради задля одержання додаткового фінансування. Докладнішу інформацію про такі конкурси ви можете отримати в приймальні обласних рад.
У наступних номерах газети “Експрес” ми розкажемо про ще декілька прикладів того, як людям вдалося змінити ситуацію з медициною у своєму селі на краще. Також поговоримо про те, звідки загалом беруться гроші на сільську медицину. Попереду — ще більше цікавого! Розширюємо горизонти разом!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як врятувати медичну галузь в українському селі
