Поразка Росії неминуча, домогтися її можна до 2026 року або навіть раніше. Так вважають естонські аналітики, які розробили комплекс дій для України та держав НАТО на найближчі три роки. Документ має назву “Налаштування трансатлантичної оборони на успіх: військова стратегія для перемоги України та поразки Росії” і налічує 22 сторінки.
На переконання естонських військових, члени Північноатлантичного альянсу повинні, з одного боку, докласти зусиль для виснаження Росії, з другого — у максимально стислі терміни наростити виробництво зброї та боєприпасів для України.
Загалом план передбачає такі три основні рекомендації. По-перше, країни — члени НАТО з Контактної групи “Рамштайн” мають витратити 0,25% сумарного ВВП, тобто 120 мільярдів євро, на випуск зброї для України і наростити виробництво безпілотників, снарядів, зенітних ракет для сил ППО, а також винищувачів.
По-друге, треба збільшити термін підготовки українських бійців. Нині вони проходять п’ятитижневий курс навчання на західних полігонах, але цього терміну явно замало, переконані автори аналітичного документа. По-третє, маючи ресурси, які надали партнери, Україна повинна щороку ліквідовувати не менш як 100 тисяч російських військових. “Це змусить Кремль передчасно відправляти солдатів на поле бою замість того, щоб створювати злагоджені підрозділи, здатні проводити рішучий наступ”, — ідеться у дослідженні Міноборони Естонії.
Наступні роки російсько-української війни аналітики бачать так: 2024 рік — Україна та держави-партнери нарощують виробництво зброї, Україна посилює оборону; 2025 рік — новий рівень розвитку ВПК Європи та США, перед Росією постає перспектива поразки; 2026 рік — Україна справді виграє, а РФ програє.
План естонських аналітиків аналізуємо разом з військовими експертами Дмитром Снєгирьовим, Олександром Кочетковим та Олегом Ждановим.
— Чи мають можливість і чи готові будуть країни — члени НАТО витратити 120 мільярдів євро на зброю для України?
● Д. Снєгирьов:
— Так, 120 мільярдів євро, або 0,25% сукупного ВВП, — це для держав НАТО небагато. Нагадаю, що свого часу адміністрація Дональда Трампа наполягала, щоб внесок членів Альянсу в оборону становив 4% їхнього ВВП, однак згодом країни блоку зійшлися на цифрі 2% ВВП. Не всі держави нині виконують це зобов’язання. Два або більше відсотки ВВП на оборону витрачають Естонія, Греція, Латвія, Литва, Польща, Велика Британія, США.
Німеччина, яка є економічно високорозвиненою країною, виділяє близько 2% ВВП. Цього замало для фінансування Бундесверу (збройних сил ФРН. — Авт.) і, тим паче, допомоги Україні. Щоправда, у 2024 році Німеччина пообіцяла збільшити військово-технічну допомогу нашій країні з 4 до 8 мільярдів євро. Водночас тамтешній оборонний концерн Rheinmetal заявив про збільшення виробництва снарядів 155-міліметрового калібру, зокрема й для потреб України, з 400 тисяч до мільйона. Це хороші новини. І це означає, що резерви для військової підтримки України у західних партнерів є.
Інше питання — політична воля країн-партнерів надавати нам більше допомоги. До певного часу держави НАТО намагалися не переступати так званих червоних ліній, тобто не хотіли, як вони казали, провокувати країну-окупанта. Лише тепер стало зрозуміло, що зменшення військово-технічної допомоги, навпаки, може призвести до ескалації конфлікту та до воєнних дій уже безпосередньо на європейському континенті, маю на увазі на території країн НАТО. Усе впиратиметься у політичні рішення, і не відомо, як надалі поведуться, наприклад, Словаччина, Нідерланди та начебто дружня нам Польща.
● О. Жданов:
— Західні країни могли б надати нам зброю з власних запасів. А на виділені гроші зробити оборонні замовлення вже для себе. Так було би дієво. Сподіваюся, що наші партнери зрозуміли, що, даючи більше зброї Україні, вони дають нам можливість перемогти в цій війні. А якщо перемагаємо ми, то перемагають і вони.
— Снаряди, безпілотники, зенітні ракети, винищувачі — чи це саме та зброя, яка, якщо будемо мати її у достатній кількості, дозволить нам перемоги?
● Д. Снєгирьов:
— Так. Але до цього переліку я б ще додав далекобійні ракети з дальністю ураження до 500 кілометрів. Німецьких крилатих ракет Taurus ми досі не отримали й навряд чи отримаємо. Зрештою, ми розробили свій оперативно-тактичний комплекс “Сапсан”, який був продемонстрований ще 2016 року. Його дальність ураження аналогічна дальності ураження Taurus — 500 кілометрів. Але досі, від 2016-го до 2023 року, комплексів “Сапсан” немає на озброєнні нашої армії.
● О. Кочетков:
— Дрони й ракети всіх типів мають бути на першому місці. Росія на деяких ділянках фронту має десятикратну перевагу в живій силі. Компенсувати нестачу живої сили ми можемо тільки озброєнням. Звісно, авіація нам також потрібна. Але сподіватися на те, що нам дадуть таку кількість літаків, яка дозволить переломити ситуацію на фронті, не варто.
— Чи погоджуєтеся з естонськими аналітиками, які кажуть, що треба збільшити термін підготовки наших бійців?
● О. Жданов:
— П’ять тижнів — це дуже мало. Зазвичай у навчальних підрозділах програма розрахована термін від 6 до 11 місяців, залежно від військово-облікової спеціальності. Тобто мінімально 6 місяців. В умовах війни ми не можемо собі дозволити цього. Але потрібно навчати людей бодай 2 — 3 повноцінні місяці.
— Чи переламає ситуацію на нашу користь знищення як мінімум 100 тисяч російських військових щороку?
● Д. Снєгирьов:
— За даними американської та британської розвідок, які фактично підтверджують дані українського Генштабу, загальні втрати російської окупаційної армії на сьогодні становлять понад 350 тисяч осіб. Це за неповні два роки. Тобто за рік ми ліквідовуємо 200 тисяч окупантів.
● О. Кочетков:
— Навіть якщо ми знищуватимемо більше як 200 тисяч окупантів щороку, проблем з особовим складом у РФ не буде. Мобілізаційний ресурс у росіян фактично необмежений. Вони навчатимуть своїх вояк безпосередньо на фронті, кидатимуть у бій непідготовлених, шукатимуть найманців у пострадянських країнах та в Африці.
— Чи Україна має все-таки шанси перемогти Росію не пізніше ніж 2026 року?
● Д. Снєгирьов:
— Такі шанси, звісно, є. Але нам потрібно не лише чекати на допомогу західних партнерів, а й переводити власну економіку на воєнні рейки. На другому році великої війни ми все ще цього не зробили.
У нас уже є засоби ураження, які дозволяють проводити блискавичні операції. Маю на увазі збиття п’ятьох російських винищувачів, причому новітніх, та потоплення великого десантного корабля. Акцент варто робити на далекобійні ракети. Наявність таких оперативно-тактичних ракетних комплексів, як “Сапсан”, дозволить нам переламати ситуацію на нашу користь.
● О. Жданов:
— Наше головне завдання — якомога швидше переконати партнерів дати нам потрібне озброєння. Дивіться, нам знадобилося майже два роки для того, щоб німецький канцлер Олаф Шольц від фрази “Німецькі танки ніколи не будуть у Збройних силах України” перейшов до фрази “Танків треба дати стільки, скільки потрібно Україні”. Такі темпи переконування міжнародних партнерів для нас неприйнятні. Тому що затяжна війна для України становить значно більше ризиків, ніж для Російської Федерації.
● О. Кочетков:
— Плани добрі на папері, а в реальності все інакше. Немає гарантії, що ми стільки часу протримаємося. Україна стікає кров’ю...
