“Поясни мені, якого х...я ти привозиш на відбір до частин явний неліквід?” — такими словами звернувся у соцмережі до узагальненого працівника ТЦК та СП командир роти 78-го окремого десантно-штурмового полку Сергій Огородник. При цьому військовослужбовець навів конкретні приклади, кого відправляють до війська.
“Привезли наркомана, який офіційно отримує замісну терапію, має на руках відповідні документи, які всім показує, і в нього вже починається ломка”. “Привезли хлопця, в якого на руках пакет документів на інвалідність матері, по догляду за якою він спишеться швидше, ніж пройде БЗВП (базову військову підготовку. — Авт.)”. “Привезли чоловіка, в якого троє неповнолітніх дітей. Рапорт він уже подав і спишеться, хоч отримав повний комплект зимової форми і на нього витратили час, харч та грошове забезпечення”. “Привезли хлопця з психічним розладом, що видно неозброєним оком”. “Як він пройшов ВЛК?” — дивується автор.
“Привезли людину з гепатитом, у якого обличчя аж жовте”. “Привезли чоловіка після серцевих нападів, який ледве стоїть на ногах. Один такий доходяга на БЗВП ледь не помер, знепритомнів, лежить у лікарні і більше схожий на в’язня Освєнциму, ніж на воїна”. І таких прикладів море, наголошує Сергій Огородник, не згадуючи вже “про бомжів зі слідами алкогольної деградації на обличчі”.
Проблеми з мобілізацією стають дедалі гострішими, підтверджують колеги Сергія Огородника. Мабуть, розуміють це і у владі. Днями заступник керівника Офісу президента та колишній командир 93-ї ОМБр “Холодний Яр” Павло Паліса заявив про розробку реформи, яка мала б допомогти залучити до війська більше молодих чоловіків. Ідеться про такий собі “чесний контракт”, розрахований здебільшого на осіб віком 18 — 25 років та тих, хто має відстрочку, і який передбачає фінансові стимули, чіткі гарантії підготовки, забезпечення діалогу між командиром і солдатом тощо.
— Усі мотивовані та здорові пішли воювати у перший рік повномасштабної війни, — каже військовослужбовець ЗСУ Євген Ієвлєв. — Багато з них зазнало поранень, багато, на превеликий жаль, загинуло. Тож серед тих, хто став на захист країни, нині є значна частка людей, які лишаються патріотами, але не можуть виконувати бойові завдання. Водночас є значна частка тих, які прибувають до війська, але які є обмежено придатними.
Як наслідок, маємо таку картину (тут я відштовхуюся від конкретного прикладу роти, якою керує мій товариш): у роті, в якій за штатом має бути 90 осіб (штат роти може налічувати і 90, і 96, і 100 осіб), насправді є 42. Це критичний мінімум, але “на передок” у такій кількості їх вивести можна. Однак фактично із цих 42-х, які значаться на папері, спроможні виконувати бойові завдання лише 10 — 12. Бо решта набули проблем зі здоров’ям під час цієї війни або уже прийшли до війська обмежено придатними. Вони можуть виконувати тільки тилові завдання.
Командир батальйону, який оцінює ситуацію на підставі доповідей, бачить, що батальйон з його чисельністю теоретично може виконувати бойові завдання. І каже командирові роти: “Завтра маєте зайняти три позиції”. Той доповідає: “Не можемо, бо в мене 12 спроможних”. — “Знайди де хочеш! Іди сам. Змусь тих, хто обмежено придатний”. Це приклад однієї роти, але повірте: така ситуація чи не в кожному підрозділі.
— Так, дії представників ТЦК, які бачать, що людина фізично не зможе виконувати бойові завдання на посаді стрільця, кулеметника чи мінометника, але відправляють їх туди, створюють величезні проблеми, — додає ветеран російсько-української війни Олег Симороз. — Генштаб Збройних сил у списках бачить одну цифру — умовно кажучи, 90% особового складу, а фактично бойові завдання виконують 20%. У нашому підрозділі через таку проблему люди замість трьох-чотирьох днів на спостережному пункті проводили місяць. Понад те, Генштаб потім ставить запитання підрозділу, чому він, будучи заповненим на 90%, не виконує завдань належним чином, відступає і так далі...
Зауважте: держава витрачає чималі гроші на навчання, тренування та оснащення мобілізованих, з яких користі не буде. Та навіть годувати людей, які згодом спишуться, — це витрати. У час війни таке марнотратство — це навіть не халатність, це диверсія проти держави.
— То чому тоді ТЦК та СП мобілізують людей, які не можуть виконувати бойові завдання або які мають право на відстрочку?
— У ТЦК “згори” йде рознарядка — набрати стільки-то людей, — зазначає військовослужбовець ЗСУ Сергій Пархоменко. — Треба виконати рознарядку. А чи придатний потенційний боєць, чи ні, працівника ТЦК мало хвилює. ТЦК — не ВЛК, це не їхній клопіт. ВЛК боєць пройде або в навчальному центрі, або вже в частині.
Дехто просто намагається наловити людей шляхом бусифікації, бо боїться втратити комфортну посаду в ТЦК. Але здебільшого непридатних до армії беруть, бо... інших просто не можуть мобілізувати! Грошовита людина прийде з адвокатом — той знайде формальні порушення чи оскаржить мобілізацію через суд. А от безробітні найняти адвоката не можуть.
— Хто має відповідати за те, що до війська потрапляють люди, не придатні до служби?
● О. Симороз:
— Питати треба із військкомів, які привозять підрозділам “неліквід” і “відмазують” за “бабло” здорових людей. Їх треба звільняти з посади, скеровувати на БВП, давати звання солдата й відправляти у піхоту. Але чи в нас хоча би одного військкома виперли за те, що він відправив до війська неякісний особовий склад? Ні, їх ще по голові погладять за виконання планів, у званнях підвищать.
— Що варто було би змінити в мобілізаційному процесі?
● Є. Ієвлєв:
— Простих рішень тут немає. І не варто покладати відповідальність тільки на ТЦК. Якби ми сиділи безвилазно на Донбасі й не розуміли, що відбувається у державі, — це одне. Але ми буваємо у відпустках і бачимо, скільки у Дніпрі, Києві, Львові, Вінниці чи Хмельницькому здорових, молодих людей, спроможних захищати державу.
Водночас чуємо цифри, які озвучують, за те, щоби списатися, — 10 тисяч доларів, 15, 25 і навіть 50 тисяч. Якщо така схема працює, то це недопрацювання не ТЦК, а правоохоронних органів, які наглядають за ВЛК, ТЦК і за всіма, хто причетний до мобілізаційного процесу.
● С. Пархоменко:
— Міноборони треба сідати й дивитися, що не так із профвідбором, як цей відбір краще впроваджувати, які мають бути критерії, розробити це все, спустити на ТЦК. На жаль, дієвого механізму, як ловити придатних, які заперлися у хаті, поки не розробили. Так само, як не існує дієвого механізму повернення чоловіків з-за кордону. Плюс механізм бронювання, м’яко кажучи, недосконалий.
— Як вважаєте, чи спрацює “чесний контракт”, який розробляє влада? Чи побільшає охочих піти до війська?
● Є. Ієвлєв:
— Коли говоримо про діалог влади та людей, яких вона планує залучити до війська, то маємо розуміти, що пропонує держава й що держава просить у того, кому пропонує. Держава просить людей поставити на кін своє життя та здоров’я. Людина має переступити страх, адже для 90% громадян фронт і мобілізація — це “все, ти на передку, і ти загиблий”. Лише 10% розуміють, що можна пройти увесь період служби, залишившись здоровим та живим. Навряд чи людину змотивує поставити на кін своє життя та здоров’я гасло про забезпечення діалогу з командиром.
Які рішення тут могли би спрацювати? По-перше, запропонуйте військовим підвищення заробітних плат. Тому що 100 тисяч гривень “бойових” на початку масштабного вторгнення, і 100 тисяч, які платять сьогодні, — це абсолютно різні гроші. Тоді це було 3 тисячі доларів, тепер — 2 тисячі з гаком.
По-друге, дайте нормальний соціальний пакет, щоб людина, яка зі своєю родиною ледь виживає, знала, що завтра вона піде на передову захищати державу, ризикувати своїм життям, але держава захистить її сім’ю у тилу.
● С. Пархоменко:
— Потрібні різні гарантії (безплатне навчання, пріоритетне працевлаштування після звільнення з лав Сил оборони України), фінансовий стимул та чіткі терміни служби! Причому в артилерії, ППО — одні, а в піхоті — інші (більш як 6 місяців бойових дій, і це з перервами, за нинішньої інтенсивності піхотинець не витягне — починаються проблеми зі спиною, колінами і так далі).
Водночас не мають бути рівними у правах ті, хто захищає країну, і ті, хто ховається! Має бути пониження громадянських прав. Доки буде ця “рівність”, доки не буде задоволено запит на справедливість, ми й далі матимемо безкарних ухилянтів та демотивованих військових.
