Чимало людей в Україні каже: добре, що влада нарешті взялася за тих, які виїхали й ухиляються від служби в армії. Ті ж, хто перебуває за межами держави, вважають, що їх незаконно обмежують у правах.
Зазначимо, що Кабмін ухвалив постанову, якою заборонив із 24 квітня цього року видавати паспорти за кордоном українським чоловікам віком від 18 до 60 років. Тепер ці документи вони зможуть отримати лише в Україні. А перед цим перший заступник міністра закордонних справ Андрій Сибіга адресував консульствам листа, в якому закликав тимчасово зупинити надання послуг чоловікам призовного віку.
Коли у бік Сибіги полетіли критичні стріли, у ситуацію втрутився міністр закордонних справ Дмитро Кулеба. В одній із соцмереж він написав: “Як це виглядає зараз: чоловік призовного віку виїхав за кордон, показав своїй державі, що питання її виживання його не обходить, а потім приходить і хоче отримати від цієї держави послуги (через консульства. — Авт.). У нас у країні війна... Якщо ці люди вважають, що хтось там, далеко на фронті, воює і віддає свої життя за цю державу, а хтось посидить за кордоном, але при цьому буде отримувати послуги від цієї держави, — то так це не працює”.
Тим часом юристи стверджують, що урядовці перевищили свої повноваження, зупинивши надання консульських послуг та заборонивши видавати паспорти за кордоном. Що ж відбувається насправді та чи зможе держава вирішити питання мобілізації, йдучи таким шляхом?
— Закон про мобілізацію, яким передбачено зміни у наданні консульських послуг, набуває чинності щойно 18 травня 2024 року, — зауважує юрист Роман Лихачов. — А МЗС уже припинило надання послуг. На якій підставі? По-друге, у тому ж законі про мобілізацію не йдеться про те, що особи призовного віку не мають права набувати консульські послуги. Вони таке право мають. Але повинні упродовж 60 днів оновити свої військово-облікові дані (можна й дистанційно!) і мати військовий квиток, якщо хочуть подати документи на оформлення закордонного паспорта.
— Так, не може нормативний документ передувати закону, — додає директор Центру дослідження проблем громадянського суспільства Віталій Кулик. — Спершу закон має набути чинності, а вже тоді треба розробляти нормативно-правові акти для його реалізації. У нашому випадку все навиворіт!
Крім того, рішення про обмеження консульських послуг суперечить Конституції. Адже відповідно до статті 25 Основного закону, Україна як держава гарантує своїм громадянам, які перебувають за кордоном, захист і надання потрібної допомоги. Я певен, що будуть випадки, коли українці звертатимуться і до Конституційного Суду, і до Європейського суду з прав людини через обмеження для них консульських послуг. Це, зокрема, стосується тих, хто виїхав за кордон на законних підставах, є годувальниками своїх сімей і так далі.
— Судячи з усього, влада досі не розуміє, як має повертати чоловіків з-за кордону додому, — переконаний виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко. — Вирішила, що в Україні буде створено електронний кабінет військовозобов’язаних для уточнення військово-облікових даних. Гаразд, особа, яка перебуває за кордоном, зареєструється. Або зателефонує чи напише електронного листа до ТЦК, щоб оновити дані. Що далі? У Міноборони запевняють, що ніхто не роздаватиме повісток у консульствах і не надсилатиме їх електронною поштою.
— За новим законом про мобілізацію, особа за наявності військового квитка має право на отримання консульських послуг та оформлення паспорта за кордоном, — продовжує директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко. — Тепер Кабмін видає постанову, відповідно до якої військовозобов’язані чоловіки 18 — 60 років зможуть отримати закордонні паспорти та паспорти громадянина України тільки на території нашої держави. А це суперечить законодавству! Жоден закон, зокрема закон про мобілізацію, не забороняє громадянам отримувати паспорти за кордоном. Влада загнала себе в патову ситуацію. Вона, м’яко кажучи, веде неякісний процес із посилення мобілізації. Треба було розробляти закон і підзаконні нормативно-правові акти ще два роки тому, а не тепер нашвидкуруч ухвалювати рішення, які суперечать одне одному.
— Зрозуміло, що ті, хто втік за кордон, скориставшись незаконними схемами, переплив Тису чи таке інше, заслуговують на моральне засудження, — каже історик, народний депутат Володимир В’ятрович. — Але несправедливо вважати, що всі українці, які нині за межами України, — це ухилянти.
Насправді більшість українських громадян перебуває за кордоном абсолютно законно. Це й ті, хто багато років живе та працює там чи навіть там народився, і ті, хто виїхав дитиною з України до чи після 24 лютого 2022-го, а тепер досяг 18-ліття, і студенти, і багато інших категорій наших громадян. Вони мають посвідку на проживання або тимчасовий захист. Зазвичай живуть за кордоном з дружиною, дітьми чи батьками. І не порушували ні українських законів, ні законів країн перебування.
Так само хибним я вважаю уявлення, що Україна їм усім байдужа, оскільки вони не захищають її зі зброєю у руках. Адже таку саму претензію можна висунути й будь-яким цивільним в Україні. Хтось пішов добровольцем в армію, хтось ні, когось мобілізували. Український народ не ділиться суто на героїв-добровольців і негідників-ухилянтів. Більшість українців — звичайні люди, які люблять свою країну й працюють для її блага відповідно до своїх уявлень та можливостей. Україна не мала б такої потужної політичної, фінансової та військової підтримки західних держав, якби не активність закордонних українців.
— Чи повернуться українські чоловіки з-за кордону, щоб воювати? Схоже, влада саме на це й розраховує.
● В. Кулик:
— Ні. Повернеться хіба що невеликий відсоток. Разом з тим нововведення уряду призведуть до того, що українці за кордоном відмовлятимуться від українського паспорта й будуватимуть там довготривалу стратегію виживання через отримання громадянства інших держав.
Зауважу, що багато людей, які виїхали, мають тут родичів, друзів, знайомих і допомагають нашій державі — донатять на ЗСУ, долучаються до акцій на підтримку України за кордоном. Якщо уряд обмежуватиме цих людей у правах, то вони, ймовірно, не бажатимуть більше допомагати.
● В. В’ятрович:
— Влада прагне змусити українців якнайшвидше повернутися до України. Однак результат буде прямо протилежним. Абсолютна більшість із них не покине роботу, навчання, дружин, дітей чи батьків, щоб поїхати в подорож в один кінець в Україну просто зараз. Ми можемо ставитися до цього як завгодно, але варто розуміти, що саме так і буде. Якщо власна держава не надаватиме громадянами ні паспортів, ні консульських послуг, це зменшить кількість охочих повернутися в Україну й після війни.
Дехто каже: “От і чудово! Хай там залишаються!” Коли чую таку реакцію, розумію, що люди, які перебувають в епіцентрі демографічної катастрофи, не зовсім усвідомлюють її масштаби й важливість боротьби за повернення кожної людини. Очевидно, що повернути людей можна лише через заохочення, а не через звинувачення, погрози та обмеження у правах. 2023 року в Україні народилося лише 180 тисяч дітей, а померло майже 600 тисяч осіб. Додайте до цього постійний виїзд людей, передусім жінок і дітей, з країни, і ви зрозумієте, що йдеться про стрімке вимирання України.
Замість того, щоб заохочувати максимальні зв’язки закордонних українців із Батьківщиною, боротися за повернення після війни людей з європейською освітою та знанням іноземних мов, Україна штовхає їх в обійми інших держав.
— У Литві й Польщі кажуть, що допоможуть повертати наших чоловіків додому, а в Німеччині — що українці зможуть залишатися на її території навіть із протермінованими паспортами. Як вважаєте, чи варто очікувати випадків депортації українських чоловіків з боку деяких держав?
● В. Кулик:
— На відміну від України, в ЄС панує верховенство права. Це означає, що ніхто не депортуватиме людей без законних на це підстав. Крім того, деякі країни мають доволі ліберальне законодавство стосовно біженців і тих, хто просить політичного притулку. Тож якщо люди стикнуться із жорсткішим режимом в одних країнах, скажімо у Польщі, то вони переїжджатимуть до інших країн, де цей режим ліберальніший — наприклад, до Швеції, Італії чи Іспанії.
● О. Павліченко:
— Якщо Польща вирішить повертати українських чоловіків додому, а Німеччина — ні, то така різниця у підходах створить додаткову напругу у відносинах двох держав. Бо люди з протермінованими паспортами переїжджатимуть із Польщі до Німеччини. А такої напруги ніхто не хоче. Тож, імовірно, європейські країни узгоджуватимуть між собою позицію щодо згаданого питання. І не зважатимуть на заборони української держави.
● В. В’ятрович:
— Як на мене, уряди інших країн для вирішення власних демографічних проблем з радістю даватимуть українцям не лише роботу й освіту, а й громадянство. Наша держава має розуміти, що заборона видавати паспорти чи надавати консульські послуги своїм громадянам — це велика помилка. Такого не робить жодна цивілізована держава. Та що там цивілізована! Навіть Росія такого не робить. Єдиний, хто зробив щось подібне, — лукашенківська Білорусь.
Отаке мавпування тоталітарних практик нам лише на шкоду. Бо ставлення до нашої держави на Заході погіршиться, і рівень нашої підтримки зменшиться. А від цього виграє лише Росія.
