Мене звати Тетяна, мені 20, із дитинства маю третю групу інвалідності через вивих тазостегнового суглоба. Проблему виявили через декілька місяців після народження. Щоб отримувати гарантовану допомогу від держави, такі люди, як я, повинні пройти декілька кіл пекла. Звісно, можна спростити собі життя, давши потрібній людині хабар. Утім я волію жити чесно. І сьогодні хочу вам розповісти, яких нервів коштує чесне життя в Україні.
...Лютий 2019 року. У коридорі Чернівецького центру медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) зібрався натовп. Люди з купою паперів у руках чекають біля кабінету із написом “Комісія”. Саме тут лікарі визначають, хто має право отримувати грошову допомогу від держави, а хто вже настільки здоровий, що може обійтися без цих грошей.
Навпроти мене сидить чоловік із протезом на лівій нозі. “Виробнича травма, — пояснює. — Ногу кілька років тому ампутували. Але чомусь щороку мушу ходити по лікарях із документами, щоби продовжити пенсійні виплати. Мабуть, медики думають, що у мене за рік нова нога може вирости...”
Жінка, яка сидить поруч зі мною, тихенько каже: “Головний лікар комісії казав мені, що можуть призначити пенсію і безстроково, але для цього треба заплатити шість пенсій. За продовження на два роки — дві пенсії, на п’ять років — три. Це дуже великі гроші для мене, я таких не маю, тому і ходжу сюди щороку”, — пояснює пані Ірина. У неї — друга група інвалідності.
Головний лікар комісії казав мені, що можуть призначити пенсію і безстроково, але для цього треба заплатити шість пенсій.
Старенька жінка не витримує: “Усе, зараз задихнуся в цьому коридорі. І так проблеми зі спиною, а тут ще мусиш три години сидіти на дерев’яній лавці”. Бабуся поволі підводиться. Чоловік, підтримуючи її за лікоть, веде до дверей. У цієї жінки теж інвалідність. І я розумію її обурення...
Того дня мені продовжили пенсійні виплати на два роки. Цієї зими цей термін завершується.
ПРОБЛЕМИ З НОГОЮ? ДО ОКУЛІСТА!
Моя наступна комісія МСЕК — взимку. Часу начебто багато, але бюрократичне коло широке, мабуть, кожна людина з інвалідністю знає — готуватися до поновлення пенсійних документів треба завчасу.
Я почала з районної поліклініки. Лікар-травматолог розгорнув мою медичну картку з історією хвороби і захитав головою.
“Ой, бачу, ви давно флюорографію не робили. І до кардіолога варто було б піти. Я вам напишу скерування”, — каже. Дивлюсь, а там — окуліст, гінеколог, дерматолог... З усіх можливих лікарів мені не дали скерування, здається, тільки до психолога і дантиста!
“Далі здасте кров на загальний аналіз в лабораторії, а потім поїдете в обласну поліклініку, щоб зробити свіжий рентген та флюорографію. Коли зберете все це, повернетеся до мене”, — підсумовує лікар.
У чергах під кабінетами та біганині від одного корпусу поліклініки в інший минуло два дні. З моєю проблемою вже ледве трималась на ногах. І от я знову в травматолога, чекаю на прийом.
Поруч зі мною — жінка із перебинтованою рукою. На колінах тримає таку ж папку з документами. Зав’язалась розмова, я поділилась з нею, як пройшла огляд лікарів. “Ой, дитино, навіщо ти так мучилась, — похитала головою жінка. — Я от 200 гривень травматологу дала, він мені все написав — печатки, підписи, все як має бути”.
“Заходьте!” — перервав моє внутрішнє обурення лікар-травматолог. “Я все зробила, як ви сказали. Але поясніть, навіщо це потрібно?
Окуліст, гінеколог... У мене ж проблеми тільки із ногою”, — кажу. “Тебе не оформлять на стаціонарне лікування без цих папірців, а це потрібно для МСЕК”, — чую у відповідь.
Так, МСЕК вимагає виписки, що я лікувалась в медзакладі. Але я все одно не розумію: невже стан здоров’я моїх очей чи легень має якийсь стосунок до вродженої травми?..
Але я все одно не розумію: невже стан здоров’я моїх очей чи легень має якийсь стосунок до вродженої травми?..
СТОП! ЩЕ ТЕСТ НА КОРОНАВІРУС ОПЛАТІТЬ
Наступний крок — огляд у травматолога в обласній поліклініці. Лікар переглянув записи в медичній картці, довго розглядав під світлом рентгенівський знімок. “Порівняно зі знімками попередніх років майже нічого не змінилося”, — констатував він.
Я показала всі документи з аналізами та оглядами. “Цього не досить, — чую. — Треба ще зробити ІФА-тест на антитіла до коронавірусу. У нас тепер такі правила. Медсестра вам пояснить, куди йти і що робити”.
Медсестра прийшла хвилин за п’ятнадцять із скеруванням. “Завтра з 9-ї ранку буде працювати лабораторія. Підете туди із цим направленням і вам зроблять два тести — один виявляє, чи хворіли ви раніше, а другий — чи маєте вірус зараз, — пояснила жінка. — Аналізи для вас будуть платні. Разом — 400 гривень + 10 гривень комісії.
Отже, зараз підете до термінала, що на подвір’ї лікарні, знайдете кнопку “Благодійність”. Потім введете потрібну суму, заберете чек і покажете його в лабораторії”.
Про те, що тест платний, лікар мене не попередив. А міністр охорони здоров’я Максим Степанов на пресконференції 8 липня наголошував, що право на безплатне тестування мають, зокрема, ті люди, які потребують планової госпіталізації. І це стосується мого випадку, адже люди з інвалідністю мають проходити стаціонарне лікування, як мінімум, двічі на рік.
У лабораторії я запитала, чи чули вони про заяву міністра. “Дівчино, у нас тут робочий процес, — грізно відповіла медсестра. — Для всіх, хто лягає у стаціонар, — 400 гривень. Давайте чек!”
“ЦЕ НЕПРОСТО, АЛЕ ВИБОРУ НЕМА”
Перший етап оформлення документів позаду. Тепер на мене чекає ще одна госпіталізація, а потім комісія вирішуватиме, чи зробила я достатньо для того, щоб продовжити термін пенсійних виплат.
Моя історія знана більшоті людей з інвалідністю. Вони теж змушені щороку доводити, що мають право на державну допомогу (навіть якщо травма очевидна!), часто від них вимагають гроші за потрібні документи, а тепер додався ще й платний (!) тест на коронавірус...
29-річний Ілля Сумарюк має першу групу інвалідності. Чоловік пересувається на візку. На МСЕК чоловікові оформили довідку на безстрокові пенсійні виплати, але комісію все ще потрібно проходити кожні два роки.
“Окрім соцвиплат, я маю право на путівки для санаторного лікування, ортопедичне взуття, інвалідний візок. Кожні пів року по три тижні проходжу стаціонарне лікування у відділенні неврології, — розповідає. — Найважче — обійти всіх лікарів. По десять разів “бігати” по кабінетах, поверхах, чекати в чергах. Я пересуваюся на візку і фізично мені непросто робити це самотужки. Утім вибору нема”.
43-річний Микола Іваницький має першу групу інвалідності, пересувається на візку або протезах. “Пенсію мені призначили безстрокову, та щороку я проходжу комісію МСЕК — потрібні гроші на реабілітацію, — пояснює. — У черзі на безплатну путівку чекаю вже понад рік. Лікарі не хотіли підписувати документи на отримання протезів. Ортопед заявив: “Я тобі нічого не винен”. Зрештою протези виявились несправними, у них неможливо розігнути коліна. І тепер або купуй нові власним коштом, або знову йди на МСЕК і вимагай призначення матеріальної допомоги. Наступного тижня мене обіцяли прийняти...”
Галина Осадчук — мама 18-ти річної доньки Дарії, в якої друга група інвалідності.
“До 18 років вона щомісячно отримувала соціальну допомогу. Після повноліття я почала оформляти документи на проходження МСЕК, — розповідає жінка. — Донька, крім порушення зору та слуху, має параліч лицьового нерва.
Ці хвороби у Дарини хронічні, тому я хотіла, щоби комісія прийняла рішення про безстрокові виплати чи хоча б продовжила термін на кілька років. Документи ми оформлювали майже рік! Походи по лікарях, обстеження, довідки, печатки...
Коли я поскаржилась лікарю про те, що виплати нам продовжують лише на короткий термін — рік, він натякнув, що без грошей вирішити це питання буде неможливо. За оформлення таких документів потрібно заплатити кілька тисяч гривень...”
Хіба це не знущання? Чому люди з інвалідністю стали заручниками безглуздої бюрократичної системи? Чому лікарі не бояться говорити про “вартість” соціальної допомоги?
Я, незважаючи на всі труднощі, буду оформлювати допомогу чесно. Бо поважаю себе і свою державу.
КОМЕНТАР ДЛЯ “ЕКСПРЕСУ”
Олег Полозюк, юрист Національної асамблеї людей з інвалідністю:
— Система проходження комісії МСЕК з’явилася в 1992 році. У СРСР вона існувала майже в такому ж вигляді, як і тепер, і називалася “Лікарсько-трудова експертна комісія”.
Проблема не так у системі проходження, як у тому, що медзаклади не завжди мають такий рівень доступності, який би людині з інвалідністю давав змогу швидко і безперешкодно пройти всі обстеження.
У країнах ЄС перейшли на практичніший ступінь оцінювання фізичного стану людини — в онлайн-режимі. Завдяки технічним засобам зв’язку можна легко проводити огляди пацієнтів з інвалідністю. 15-хвилинної бесіди зі спеціалістом цілком досить. І в нас могли б так робити.
Важче з аналізами та рентгенівськими знімками. Людина йде в лабораторію державної лікарні, щоби зробити безплатний аналіз, а там довга черга.
Наступного дня амбулаторія може бути зачинена на дезінфекцію. І так, буває, триває кілька днів...
Минулого року в Україні був задекларований перехід на новітню систему — від міжнародного класифікатора хвороб до міжнародного класифікатора обмеження життєдіяльності та функціонування. Планувалося ліквідувати проходження МСЕК із лікарями, замінивши все на електронну анкету. У ній мало бути більш як 200 запитань, після яких можна автоматично отримати висновок. Це унеможливлює хабарництво. Але реформу гальмують.
Якщо на комісії МСЕК від вас вимагають хабар, скажіть, що поки не маєте таких грошей. А тоді звертайтеся до поліції.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, чому українцям дедалі частіше відмовляють у в’їзді до Шенгенської зони
