Це друга частина спецпроекту газети “Експрес” про життя в Буському районному дитячому будинку “Добре серце”. Я приїхала сюди на 4 дні, аби познайомитися з вихованцями, почути їхні вражаючі історії, побачити
їхній побут. У цій частині спецпроекту я розповім про умови життя дітей, їхній розпорядок дня та забезпечення закладу.
“Сім років тому це була пошарпана будівля, — пригадує свій перший візит до дитбудинку волонтерка Ірина. — Діти спали, наче у казармах, — ліжка були розташовані в одному приміщенні в декілька рядів. На холодних батареях висіли випрані шкарпетки — дітям доводилося їх одягати ще вологими, бо за ніч вони не висихали. Гнітючі спогади”.
Моє ж перше враження — зовсім інше. За сім років багато чого змінилося. Фасад будівлі відремонтували, він має охайний вигляд. Замість спільних великих кімнат для сну — окремі затишні спальні з двоповерховими ліжками. Встановлено нову систему опалення, тож у будівлі тепло. “Усе це — за кошти меценатів”, — каже директор закладу Володимир Пристач, який обіймає цю посаду шість років.
Фінансування дитбудинок отримує з бюджету територіальних громад, з яких сюди потрапили діти. Директор розповідає про гроші, які вони отримали у 2021-му: на харчування — 590 тисяч гривень, на господарські товари, будматеріали — 57 тисяч, медикаменти — 30 тисяч, тритижневе оздоровлення дітей — 350 тисяч. Також передбачені кошти на оплату праці технічних працівників (їх 16, а зарплату для шістьох педагогів виплачує держава). А як же фінансування на одяг, книги, іграшки для дітей? Його від ОТГ чи держави немає. Тож фразу “це за кошти меценатів” я сьогодні почую ще не один раз.
20 БУХАНЦІВ ХЛІБА НА ДЕНЬ
...Пів на восьму ранку. Діти разом роблять зарядку. Опісля йдуть до каплички — на спільну молитву, а потім — на сніданок. У їдальні чергові 10-річна Люба й 12-річний Михайло допомагають накривати столи для дітей середньої групи (віком до 12 років) — носять чай, бутерброди, молочну кашу.
Поснідавши, кожен вихованець миє за собою посуд, а чергові у фартушках прибирають зі столів крихти. Після них до їдальні поспішають старші діти, сідають за сервіровані черговими столи.
Люба — чергова, тож старанно прибирає в їдальні після сніданку.
Заходжу на кухню. Марія Олійник робить заготовки для приготування зраз із м’ясом на обід.
Цьогоріч на п’ятиразове харчування одного вихованця передбачено 57 гривень у день. “Цього вистачає, — кажуть працівниці кухні. — Зрештою, ми маємо запаси з власного саду: яблука, черешні, вишні, малину...”
Ідемо на продуктовий склад. Завгосп Григорій Максимів розповідає про запаси: “Он цукор ще є, але завтра привезуть новий мішок — ми цукру споживаємо багато, на день десь до 2,5 кілограма. Крупу замовляємо з розрахунку 3,5 кілограма на тиждень. 15 кілограмів масла вистачає десь на 10 днів, — каже чоловік. — У підвалі маємо 600 кілограмів картоплі, це запас до нового року. Хліб нам привозять тричі на тиждень: щодня потрібно по 12 буханок білого хліба й 8 — житньо-пшеничного”.
“А я вилосту велика?” — питає мене 4-річна Марічка.
Загалом харчуванням дітлахи задоволені. На сніданок у них — молочне (з макаронами, рисом, будь-якими кашами), чай і бутерброд; на обід — перша страва (борщ, капусняк, суп, розсольник), гарнір (картопляне пюре, плов, гречка, макарони) + котлета, відбивна, зрази; на вечерю — макарони чи каша, варене яйце, риба + салат. Є й додаткові прийоми їжі — йогурт, запіканка, сирник, булочка, яблука... У вихідні тут смакують варениками, також крутять голубці. Діти кажуть: їм усе смакує.
“СВЯТИЙ МИКОЛАЙ, ПРИНЕСИ МЕНІ КУРТКУ”...
Після сніданку старші діти йдуть до школи. Я ж прямую до їхньої гардеробної. Кожен вихованець має тут свою поличку з одягом. “Діти приносять сюди речі, які потрібно випрати чи випрасувати”, — розповідає працівниця Марія Боднар.
Дізнаюсь, що дитбудинок наразі взагалі не отримує коштів на одяг вихованців. І це жахає, адже діти швидко ростуть, відтак потребують нового одягу. “Виручають благодійники”, — каже директор.
“Багато діток потрапляє сюди в старенькому одязі, і з собою зовсім не мають речей, — ділиться отець Володимир Дмитрів. Він опікується вихованцями “Доброго серця” вже чотири роки. — Пригадую, як наприкінці осені сюди привезли брата й сестру — 12-річного Михайлика і 10-річну Наталку. Її чобітки були з поламаними замками, у нього — чоботи на 2 розміри більші, з тріснутою підошвою. Ми одразу ж придбали для них усе необхідне”.
До слова, у бюджеті Буської ОТГ на наступний рік закладено 200 тисяч гривень саме для забезпечення дітей “Доброго серця” одягом. Досі такої розкоші тут ніколи не мали. А поки що діти просять новий одяг у Святого Миколая. Волонтерка Ірина розповідає про зміст їхніх листів до святого. “Серед побажань дітей — нові чоботи, куртка, теплий спортивний костюм, джинси, кросівки, спідня білизна...” — перераховує жінка.
...Заходжу до спалень, їх у “Доброму серці” — дев’ять. Кімнати старших хлопців — в одному крилі, а діток з середньої групи й дівчат зі старшої — в іншому. “Завдяки спонсорській допомозі ми облаштували чотиримісні спальні. Але позаяк кількість вихованців збільшилась до 40 (за останній рік прибуло понад 10 діток), у кількох довелось доставити по одному ліжку”, — пояснює директор.
Коли діти хворіють, їх відправляють в ізолятор біля медпункту. Це звичайна кімната з трьома ліжками й тумбочками. “А у складніших випадках, приміром при підозрі на апендицит, веземо дітей до лікарні чи викликаємо “швидку”, — каже медсестра Ганна Райта.
“Пам’ятаю, якось наш хлопчина зламав руку при падінні, — розповідає директор. — Ми повезли його до лікарні — лікарі сказали, що треба робити операцію. А для цього потрібна згода батьків. Але я як опікун маю право заповнити документ. Тож зробив це й чекав на нашу дитину біля операційної”.
До речі, пан Володимир розповідає й про інші ситуації, у яких він виступає замість батьків дітей. Наприклад, ходить на батьківські збори до школи. “Буває, що педагоги скаржаться на поведінку наших дітей, щойно щось сталося — мовляв, завжди наші винні. Я ж волію розбиратись по кожному окремому випадку, — каже чоловік. — Якщо справді винні, запрошую на розмову”.
“ТУТ НАМ ФАЙНО”
...Поки старші діти в школі, я з трьома молодшими виходжу на прогулянку. Вони поспішають до каруселі. “Клути свидко”, — командує мені 4-річна Марічка.
На майданчику біля дитячого будинку.
Поряд — майданчик з тренажерами, на придбання яких 5 років тому дитбудинок виграв грант у розмірі 260 тисяч гривень, а от саму територію для їх встановлення облаштовували спонсори. Вони подбали і про футбольне поле для дітлахів. У дитбудинку часто проводять спортивні змагання.
“Якось біля майданчика зупинилась машина, підійшов водій і поцікавився, чим може допомогти дитбудинку. Виявилось, він — спортсмен, — ділиться Володимир Пристач. — Відтоді приїжджає, аби проводити для дітей змагання. Також маємо команду з мініфутболу, з гравцями займається тренер, завдяки чому хлопці стали вигравати на турнірах”.
Діти обожнюють спортивні змагання.
...Тим часом по обіді старші діти повертаються зі школи. “Мені 12 поставили по музиці за пісню “Батько наш Бандера”, — радісно каже 12-річна Світланка. “А мені сьогодні сподобались експерименти робити на хімії”, — каже 14-річна Діана.
Після обіду всі беруться за домашні завдання. Дорослі діти справляються самотужки, меншим допомагає вихователька.
Коли домашні завдання виконано, настає час веселих змагань в ігровій кімнаті. Розділившись на дві команди, діти з азартом виконують завдання на швидкість і влучність під галасливе вболівання друзів. Здається, у такі моменти вони почуваються по-справжньому щасливими.
“А ще подобається, коли приїжджають волонтери — наприклад, якось проводили майстер-клас з малювання, було дуже цікаво”, — розповідає 14-річна Сніжана, показуючи власноруч створену тоді картину.
“Тут нам файно. Їздимо на екскурсії, були в зоопарку, на катку (льодовому майданчику. — Авт.), у Карпатах, — перелічують діти. — Катались на конях, квадроциклах, плавали в човнах”. “Ще ми на Різдво їздимо до отця Володимира з вертепом”, — додає 13-річна Валерія.
“А найкраще було на морі”, — зауважує 13-річна Надя, пригадуючи, як відпочивала з друзями з дитбудинку в таборі й вчилась плавати.
...Так за розмовами надходить вечір. Діти йдуть митися й вкладаються спати. А я ще довго не можу заснути через надмір щирих щемливих дитячих емоцій. Так хочеться, аби ці діти завжди мали трішки більше, ніж найнеобхідніше.
У наступних номерах газети “Експрес” я розповім про мрії дітей з “Доброго серця”, а ще — про історії вихованців, які вже розпочали самостійне життя. Як складаються їхні долі після життя у дитбудинку?
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як Міносвіти змінило Умови прийому на навчання до вишів
