Понад 9 місяців я провів в зоні АТО. З того часу особливо поважаю хлопців, які не “косять” від армії. З гордістю дивлюся на тих, хто тепер, у час війни, не боїться підписувати контракт зі Збройними силами України. Днями я вирушив до саме таких людей — у навчальний центр ЗСУ. Прожив там тиждень. Я побачив, як готують “зелених” солдатів, чим їх годують, в яких умовах вони живуть. Побував на навчаннях контрактників. І, звичайно, познайомився з десятками тих, хто не побоявся бути міцним тилом своєї держави. Про все це розповім у новому багатосерійному проекті газети “Експрес” — “Армія. Територія мужності”.
...184-й навчальний центр ЗСУ у селі Старичі на Львівщині знає чи не кожен військовий в Україні. Через нього пройшли сотні тисяч військовослужбовців. У центрі проходять підготовку строковики і вдосконалюють свої знання контрактники.
Стройова підготовка — обов’язковий предмет навчальної програми.
ЧАСТИНА 1
...У досвітніх сутінках доріжкою біжить колона бійців. Сотня пар ніг синхронно гупає черевиками по асфальту. Дзвінкий голос когось із сержантів заспівує, а сотня горлянок йому відповідає: “По команді починаєм — по команді починаєм! Вдень-вночі вогонь палає — вдень-вночі вогонь палає! Ось така вона моя — ось така вона моя! Рідна артилерія — рідна артилерія! Артуха — сила, артуха — сила, артуха — сила! Артусі — слава! Артусі — слава, слава, слава! Слава Україні — Героям Слава, Слава Нації — Смерть ворогам! Україна — понад усе! Путін — х...ло!” Після останнього гасла лунає гучний регіт.
Це військовослужбовці 356-го навчального артилерійського полку прямують на сніданок.
Бойовий дух командири цього підрозділу підтримують усіма силами. Такі кричалки неабияк заряджають бійців. До речі, після осіннього призову в полк прибуло 426 строковиків.
Історія бійця
Василь СОЛОГУБ, 19 років, Житомирщина
“Я закінчив Новочорторийський аграрний технікум, вчився на факультеті ветеринарної медицини. У військо пішов добровільно. Служу строкову вже п’ять з половиною місяців. Хочу підписати контракт, потрапити в артилерію. Це для мене перспектива. Батьки до мого вибору ставляться позитивно. Кажуть — це твій вибір. Так, мій. І я хочу служити Україні”.
***
...Мене поселяють в одній з казарм. Поки облаштовуюсь та вирішую інші нюанси, настає час обіду. Тож прямую до їдальні. Не секрет, що харчування військових — предмет переживань чи не всіх батьків, які відправляють синів до війська. “А годують добре?” — питають вони солдатів.
Зрештою, питання не позбавлене логіки. У ЗСУ тільки половина військових частин встигла перейти на харчування за новою системою — за каталогом, інші віддали на відкуп аутсорсерам, які годують по-старому.
Одразу згадалось, як наш батальйон у 2015 році потрапив в один із навчальних центрів на півночі країни. Харчуванням там якраз займався аутсорсер. Заради цікавості я двічі сходив у їдальню. Обидва рази набурмосені тітоньки запропонували ріденьку кашку із прожилками м’яса. Більше з нашого підрозділу ніхто туди не ходив. Купували поїсти в магазині.
Військові кажуть, що у повному комплекті зимової форми не змерзнеш.
А як годують у Старичах? Тут уже давно перейшли на нову систему. У їдальні — два зали. У кожному — дві лінії роздачі. На столах — пляшка із соусом, сіль.
“Столи, як бачите, шестимісні, — каже підполковник Роман Забава, т. в. о. командира полку. — Але у зв’язку з коронавірусом дозволяємо сідати за один стіл тільки двом”.
Харчування за новою системою дає бійцю вибір, що їсти: перша страва — одна, других — по дві, обирай, що смакує.
Історія бійця
Василь ДУТКО, 19 років, село Волиця Львівської області
“Я закінчив аграрний ліцей. Кранівник-машиніст. Пішов у армію — не пошкодував. Спершу важко було. Фізична підготовка і все таке. А потім звик. Полігон, стрільба, нові знайомства, нові друзі. Колектив позитивний і приємний. Вирішив підписати контракт. Виявилось, що є вакансія в пожежному підрозділі. А я ж пожежником мріяв стати ще в дитинстві! Тож вирішив спробувати тут. Удома чекають четверо братів та сестер і батьки. Підтримують мене і мій вибір”.
***
...Сьогодні у нас на обід — борщ, рис, каша, куряче філе, лангет, грецький салат з квашеними огірками, банан, узвар. Правду кажучи, їдальня асортиментом та атмосферою більше схожа на якесь цивільне бістро, ніж на військовий заклад харчування. Лише відвідувачі — в одностроях. І черги до каси нема.
“Одноманітності в раціоні бійців немає, — каже підполковник Сергій Вовк, командир 138-го навчального батальйону матеріально-технічного забезпечення. — Щодня готують нові страви. Також щодня бійці на обід отримують фрукти”.
“Ананаси, банани, виноград, апельсини, мандарини, фініки, — перераховує Роман Забава. — Якось один хлопчина каже: “Щось помідор сьогодні солодкий”. А це дали хурму, якої він досі ніколи не куштував”.
Обід. Смачний і ситний.
А які тут сніданки? Виявляється, для кожного передбачено 20 грамів сиру та 20 грамів ковбаси. Кожні три-чотири дні є йогурт, два-три рази на тиждень — булочки. Є шоколадки. “Передбачено й дні національної кухні. Наприклад, у день американської готували бургери, угорської — бограч”, — каже Роман Забава.
За роздачею спостерігає старший сержант Оксана Балушка, кухарка-інструкторка:
“Колись в армії був поширений вислів “Черпак норма”, — каже Оксана Балушка. — Він описував і обмеженість раціону, і обмеженість порції. Тепер такого навіть близько нема. Зрештою, самі бачите”.
“Я тут навіть почав поправлятися”, — каже сержант, який саме обідає. “Годують шикарно”, — додає солдат Сербін.
Нарешті моя черга отримати свою порцію. Гм, таки смачно і ситно. А солдатська їдальня зразка 2014 року із ріденькою кашкою та прожилками м’яса здається чимось із геть далекого минулого.
Історія бійця
Віталій КОПЕР, 19 років, село Катериничі Львівської області
“Мав добру роботу на фірмі, ми робили вироби з бляхи. Два роки попрацював. Та призвали — і я зробив вибір, не думав “косити”. Шостий місяць служу в артилерійському полку. Водій-оператор. Службою задоволений. Планую повернутись до цивільного життя. На роботі місце тримають, середньомісячну зарплату платять. Кажуть, тільки звільнишся — повертайся на роботу. З дівчиною, щоправда, розійшовся. Бо сказала, що не дочекається. Але, може, це й на краще”.
***
...На вході в казарму нас з хлопцями зустрічають днювальний та старшина. Всередині — ідеально рівні ряди ліжок у два поверхи, наче під лінійку під ними поставлені в ряд табуретки. Скрізь порядок.
“Казарма розрахована на 300 осіб, — каже Роман Забава. — У зв’язку з пандемією сплять бійці один навпроти одного в шаховому порядку, щоб хоч якось зберігати соціальну дистанцію”.
У типовій казармі є умивальники, туалети. У кожній кімнаті для вмивання стоять пральна машина та сушарка. Ванну для миття ніг переобладнали у душову кабінку. Гаряча вода є.
У кімнатах для вмивання є також пральні машини.
У кожній казармі — телевізор. Дивляться його бійці після 20-ї години та у вихідні, коли мають вільний час. Ноу-хау — спеціальний стіл для заряджання мобільних телефонів — їх строковикам видають на суботу-неділю, щоб могли поспілкуватися з рідними.
“Я не дуже хотів йти служити. Переживав, що тут може бути погано, а виявилось навпаки, — каже солдат Ілля Шелепницький з Лужан Чернівецької області. Хлопцеві 23 роки. — Годують добре, спати тепло, ставлення теж добре. Думаю, залишуся на контрактну службу”. Оце так настрій на третій день строкової служби!
Я прошу строковиків показати, який одяг їм видали. Сержант Артем Нестеренко тим часом пояснює: “Бійці отримують два комплекти демісезонної форми (щоб була підміна), по два комплекти натільної білизни, термобілизни, рукавиці, шапку, зимові берці, флісову куртку, дві пари демісезонних трекінгових та теплих шкарпеток, зимовий бушлат. Якщо одягнути повністю комплект форми з натільною та термобілизною, то ще й жарко буде”. Солдати це підтверджують.
Історія бійця
Олексій РОМАШКО, 22 роки, Полтавщина
“Після технікуму пішов працювати помічником машиніста. Прийшла повістка — треба служити. Батьки спершу були проти, та мій вибір був категоричним — я був готовий до армії. Тут уже п’ять з половиною місяців. Чесно кажучи, очікував гіршого, як у 90-х — дідівщина і все таке. А тут навіть близько нічого такого нема. Стосунки рівні, нормальні. Утім після служби повернусь на цивільну роботу. Дівчина чекає. Повернусь — освідчусь. Звичайно, вона не хотіла мене відпускати. А тепер каже, що я молодець. І чекає мене”.
***
У наступній частині я розповім про те, які військові навчання проходять контрактники. Опишу тренажери-імітатори, на яких вони займаються, поясню, за якими спеціальностями готують бійців. А також зроблю огляд сухпайка й розповім про справжні бойові стрільби.
Далі буде.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про досвід споживачів, які змінили постачальника блакитного палива і не шкодують про це
