“Ми сказали Україні, що у них є цінні рідкісноземельні метали і що ми хочемо отримати гарантії за те, що ми даємо. Ми даємо їм гроші і зброю. Тому ми хочемо укласти з Україною угоду, щоб вони могли забезпечити нам постачання своїх рідкісних металів”, — таку заяву днями зробив американський президент. За його словами, Україна погодилася надати Сполученим Штатам ресурсів на 500 мільярдів доларів.
Володимир Зеленський підтвердив, що Україна готова укласти зі США угоду про допомогу в обмін на корисні копалини. “Ми повинні зупинити Путіна і захистити те, що у нас є, — дуже багатий Дніпровський регіон, Центральну Україну”, — заявив він. Водночас президент наголосив, що Київ пропонує не віддавати свої ресурси США, а оформити взаємовигідне партнерство для їх спільної розробки. “Американці найбільше допомогли, тому вони повинні найбільше заробити. Вони повинні мати цей пріоритет, і вони його матимуть”, — зазначив Володимир Зеленський.
Глава держави визнав, що частина рідкісних корисних копалин опинилась у руках агресора. “Росія докладно знала, де розташовані критичні ресурси України завдяки геологічним дослідженням радянських часів”, — повідомив він. До слова, ідея щодо спільної розробки корисних копалин не нова. Пункт про рідкісні ресурси був у плані перемоги Зеленського, який він представив Трампу ще до його інавгурації. Чому новий господар Білого дому зацікавився цією пропозицією і наскільки ймовірна угода про зброю в обмін на стратегічно важливі копалини?
— Дональд Трамп керується прагматичним підходом, він любить укладати вигідні угоди, — каже доктор політичних наук Ігор Петренко. — Угода про спільну розробку рідкісних металів в Україні дасть змогу США зменшити залежність від Китаю, який наразі контролює близько 80% світового видобутку і переробки таких копалин.
Через торговельні війни між Вашингтоном і Пекіном питання критичних ресурсів стало надто чутливим для американської економіки та національної безпеки. Відновлювальні джерела енергії, військова техніка і технологічні сектори США не можуть функціонувати без стабільного постачання рідкісних металів. Україна з її значними покладами титану, цирконію, берилію та інших ресурсів може стати тут альтернативним постачальником.
— Коли Зеленський привозив свій план перемоги до США, то пункт про спільну розробку стратегічних природних ресурсів в Україні був спеціально розрахований на Дональда Трампа, — додає політолог Володимир Фесенко. — Це, так би мовити, гачок, який Трамп мав заковтнути. А далі над цим треба було працювати. От перший крок, власне, зроблено. Трампа зацікавила ця пропозиція.
— Які запаси критично важливих ресурсів має Україна? I яка частка з них залягає на підконтрольних нам територіях?
— Сукупну вартість корисних копалин в Україні оцінюють у 14,8 трильйона доларів, — зазначає експерт Аналітичного центру “Об’єднана Україна” Олексій Кущ. — В Україні є поклади 21 із 30 елементів, визначених Єврокомісією як критично важлива сировина, зокрема рідкісноземельні елементи, літій, титан, графіт, кобальт, нікель. 42% усіх покладів цих ресурсів містяться на окупованих територіях. Щодо рідкісноземельних елементів (а це скандій, ітрій, церій,неодим), які широко використовують у високотехнологічному виробництві, то на тимчасово окупованих територіях — 33% запасів, зокрема у Запорізькій і Донецькій областях.
Зауважу, що титан — найважливіший елемент авіа- та ракетобудування. Літій та графіт потрібен для виробництва електромобілів, які будуть у мегатренді у найближчі двадцять років. До речі, до цих запасів придивляється Ілон Маск. Германій — унікальний елемент для виробництва напівпровідників.
● І. Петренко:
— У нас є чотири великі родовища літію. Два з них — у Кіровоградській області, а два — на окупованих територіях Запорізької та Донецької областей. Графіту маємо близько 100 родовищ — у Миколаївській, Кіровоградській та Хмельницькій областях. Титану — понад 40 родовищ у Харківській, Дніпропетровській, Сумській, Миколаївській та Київській областях. Кобальту — 10 родовищ у Дніпропетровській, Кіровоградській та Житомирській областях. Нікелю — також 10 родовищ у Дніпропетровській, Житомирській та Кіровоградській областях.
— Як бачимо, значна частина рідкісних ресурсів є або на окупованих, або на прифронтових територіях. Як туди дістатися? Та й треба ще вкласти великі ресурси в розробку, що потребує також часу. А зброя нам потрібна вже...
● І. Петренко:
— Ви маєте рацію. Найбільше покладів рідкісних металів — цирконію, гафнію, ніобію, танталу — нині у Приазов’ї, яке наразі окуповане РФ. Але ми тут даємо правильний сигнал. З одного боку, кажемо: “У нас є копалини, які можна уже видобувати. Титан, уран, графіт, германій, літій, цирконій — це те, що під нашим контролем. Будь ласка, заходьте”. З другого, зазначаємо: “Є чимало покладів, які Росія захопила. Ви можете допомогти нам звільнити ці території, ми далі спільно їх видобуватимемо, і ви будете мати з цього бенефіт. Або цим займатимуться Російська Федерація і Китай, від якого ви нині дуже залежите”.
Щоправда, тут маємо говорити і про певні ризики. Важливо, щоби спільний видобуток корисних копалин не перетворився на простий експорт сировини за заниженими цінами, що вже було проблемою для України в минулому. Нам треба забезпечити переробку ресурсів усередині країни і створювати продукцію з доданою вартістю.
Крім того, надмірна залежність від американської зброї може обмежити можливості України для розвитку власного оборонно-промислового комплексу. Тому було б добре, щоб ми разом зі Штатами спільно виробляли зброю в Україні. Загроза також полягає в тому, що США можуть скористатися слабкою переговорною позицією України через війну та економічну кризу, щоб здобути доступ до ресурсів на невигідних для нас умовах. Тож треба подбати про те, щоб угода була справедливою і щоб були враховані наші довгострокові інтереси.
● В. Фесенко:
— Реалізація цього проєкту об’єктивно можлива лише після завершення війни. І тут ідеться не про те, щоб ми отримали зброю в обмін на ресурси. Ідея, яка була у плані перемоги Зеленського і яка стала поштовхом для заяв Трампа, полягала в іншому. У тому, що США інвестуватимуть у видобуток не лише рідкісноземельних, а й інших стратегічних ресурсів, як-от уран чи титан. І що це має бути спільний проєкт: ми не віддаватимемо американцям своїх ресурсів, а разом розроблятимемо їх.
Головне — щоб в Україні з’явилися американські економічні активи. Активи, які вони б мали захищати. А, захищаючи свої активи, вони б захищали і нас. Ось у чому ідея. Про це треба домовлятися. І це буде предметом переговорів на зустрічі, яка має відбутися між Трампом і Зеленським. Саму угоду ще треба розробити — узгодити організаційні, економічні, фінансові параметри, а тоді вийти на її підписання.
Дехто мріє, що американці допоможуть нам повернути окуповані території, на яких є поклади стратегічно важливих ресурсів. Теоретично це можливо. Але я поки що зі скепсисом ставлюся до такої можливості. Бо це означало б збройне протистояння з Росією, а Трамп нині орієнтований на інше — на те, щоб закінчити війну Росії проти України.
— Багато хто зауважує, що українські надра, згідно з Конституцією, належать українському народові, а ми, мовляв, хочемо ділитися нашими ресурсами з Америкою. Чи маємо право забирати природні багатства у майбутніх поколінь?
— А що, ми не розробляємо жодних природних ресурсів? От нині в Україні на повну потужність працюють гірничо-видобувні комбінати, які належать, до речі, не державі. І що? Конституція заважає цьому? Як бачимо, ні.
Наша Конституція, ухвалена у 1996 році, містить деякі, так би мовити, соціалістичні рудименти. Тому що в її розробці брали участь комуністи. До речі, саме комуністи записали у Конституцію пункт про автономію Криму. Вони поставили тодішнім розробникам Основного Закону умову, що має бути або автономія Криму, або російська мова як державна. І багато іншого такого було, як-от пункт про природні ресурси, про який ви згадуєте. Тож люди, які про це говорять, мислять радянськими категоріями.
Хочу наголосити: участь США у розробці наших корисних копалин, по-перше, стане стимулом для прямих іноземних інвестицій, з якими у нас завжди була проблема. А це запорука активного економічного розвитку після війни. По-друге, що для нас значно важливіше, — ми матимемо гарантію безпеки. Ті, хто думає про наступні покоління і радять нічого не віддавати, повинні розуміти: якщо ми нині втратимо підтримку США, то нам нічого буде віддавати. У нас це заберуть. Заберуть росіяни, як забрали вже на окупованих територіях. Ми маємо думати про майбутнє, про завтрашній день. Бо можемо втратити незалежність, зокрема й ті ж таки ресурси.
