Російсько-українська війна переходить на етап позиційної, зі статичними та виснажливими боями, заявив головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний. А така війна вигідна Росії, адже дає їй можливість відновити сили. За словами генерала, для перелому у війні потрібно зробити п’ять кроків. Зокрема, подолати перевагу ворога у повітрі, поліпшити можливості прориву мінних перешкод, посилити контрбатарейну боротьбу, забезпечити ефективну підготовку українських резервів та підвищити ефективність радіоелектронної боротьби.
Докладніше про це говоримо з Олександром Коваленком, військово-політичним оглядачем групи “Інформаційний спротив”; Ігорем Романенком, генерал-лейтенантом, ексзаступником начальника Генерального штабу Збройних сил України; військовим аналітиком, полковником ЗСУ у відставці Петром Черником; співголовою ГІ “Права справа” Дмитром Снєгирьовим та Павлом Лакійчуком, керівником безпекових програм Центру глобалістики “Стратегія XXI”.
ВОЮЄМО, ЯК У ПЕРШУ СВІТОВУ
— Панове, що таке позиційна війна? У чому її небезпека?
● І. Романенко:
— Це війна, коли тривалий час на фронті не змінюються позиції сторін. Це ми можемо спостерігати і тепер на Сході, де рік ворог веде наступальні дії, але не може просунутися. І на Півдні України, де ЗСУ мають мінімальні успіхи.
● Д. Снєгирьов:
— Позиційна війна може тривати роками, вона деморалізує війська, виснажує економіку. Адже коли жодна зі сторін не має тактичної переваги, то це призводить до колосальних як людських втрат, так і економічних. Такий стан війни може бути використаний для посилення мобілізаційного резерву, збільшення виробництва техніки. А це рано чи пізно приведе до контрнаступу, тобто зміни лінії бойового зіткнення. Погоджуюся із Залужним, що позиційна війна вигідна передовсім Росії. Адже її економічний потенціал у рази більший, ніж в України. Це стосується і мобілізаційного резерву. Якщо ворог матиме бодай пів року затишшя на фронті, то використає цей час для нарощування засобів ураження, передовсім високоточної зброї.
● П. Черник:
— У Першу світову позиційна війна тривала від 1915-го до 1917 року. Її переломили американці, котрі у 1917 році вступили у неї з колосальними воєнними та людськими ресурсами. Були місяці, коли на континент висаджувалися до 200 тисяч американських вояків. А німці ні фізично, ні технологічно не могли їм протистояти.
Сьогодні ми воюємо, власне кажучи, за лекалами саме Першої світової війни — в окопах та з великою кількістю артилерії. Тому, щоб уникнути позиційної війни, нам потрібно багато авіації, засобів радіоелектронної боротьби та далекобійних ракет. Якісна, нова технологічна зброя дасть змогу перейти до маневреної війни.
ДРОНИ І F-16
— Як нам здобути перевагу в повітрі?
● Д. Снєгирьов:
— На жаль, ми не зможемо досягти переваги в повітрі, навіть отримавши 40 чи 50 літаків F-16. Можливо, вийдемо на паритет, але лише на окремих ділянках фронту, посиливши нашу ППО. Адже F-16 — основа протиповітряної оборони країн НАТО. На початку повномасштабного вторгнення на озброєнні ЗСУ було трохи більше як 100 бойових літаків, тоді як в окупантів — понад 1000. Якщо противник зосередить бодай 300 літаків на українському напрямку, то це дуже багато. Досягти переваги в повітрі можна шляхом знищення ворожої авіатехніки безпосередньо у місцях її базування. І це можливо. Згадаймо, як ЗСУ завдали ударів по аеродромах у Луганську та Бердянську.
● П. Черник:
— Що стосується авіації, то до неї має бути відповідна номенклатура зброї. Нам також потрібні ракети ATACMS у великій кількості. Наприклад, США під час війни в Іраку за півтора місяця використали понад 600 цих ракет. Зрозуміло, що 17 чи 20 ATACMS, які поки що нам надали США, це зовсім мало. Так, ми можемо знищити ними десяток ворожих об’єктів, але РФ їх має тисячі (лише в Криму 223 військові об’єкти РФ. — Авт.).
Тому головнокомандувач ЗСУ не випадково каже, що треба робити ставку на дрони, які ворогу важче збивати.
● І. Романенко:
— Якщо минулого року Україна переважала ворога щодо застосування дронів, то, на жаль, тепер росіяни змогли організувати виробництво й випускають сотні безпілотників на місяць, особливо це стосується ударних дронів, як-от “Ланцет”. А ми тільки на кінець цього року плануємо вийти на якісь там більш-менш вагомі показники (за словами прем’єра Дениса Шмигаля, у 2023 році Кабмін виділив на виробництво безпілотників 40 мільярдів гривень. — Авт.).
МІНИ ЗАВАЖАЮТЬ НАСТУПАТИ
— А як нам подолати глибокоешелоновану систему мінно-вибухових загороджень, щоб прорвати оборону противника?
● П. Лакійчук:
— Спроби подолати їх тими засобами, котрі мали ЗСУ у літньо-осінній період, не були успішними. Якщо ми далі плануємо йти в наступ, то маємо мати достатню кількість інженерної техніки для розмінування. А також засоби для прикриття ділянок прориву.
● Д. Снєгирьов:
— Партнери надали нам інженерної техніки для розмінування лише 15% від необхідної кількості. Але якщо б ми мали її й 50%, то застосовувати її дуже важко через перевагу противника в повітрі. Тобто ворог у тилу розстрілював таку техніку, а ми її не могли прикрити з повітря. Ось чому важливо мати перевагу в повітрі. Інженерна техніка для розмінування теж нам конче потрібна. Адже глибина ворожих мінних полів становить від семи до 15 кілометрів. Через це ми не змогли прорвати ворожу оборону на Півдні.
— Яка ще техніка потрібна ЗСУ для розмінування?
● Д. Снєгирьов:
— Як дистанційна, так і та, що проводитиме розмінування на лінії бойового зіткнення. Наприклад, для пророблення проходів у мінно-вибухових загородженнях варто використовувати мінітунелепрокладачі з буром; тунельні екскаватори із плазмовими пальниками для буріння тунелів; датчики з невидимими імпульсами світла для виявлення мін на землі.
● О. Коваленко:
— Проблема не лише в тому, що ЗСУ бракує інженерної техніки для розмінування. Усі заміновані зони знаходяться у зоні дії російської артилерії. Тобто проводити розмінування у спокійних умовах неможливо. Наші сапери постійно перебувають під артилерійським вогнем. А коли сили оборони використовують ще й якісь радіоелектронні засоби для розмінування, то ворожа артилерія це також бачить. Тому доводиться використовувати не якісь високотехнологічні засоби, а фактично вручну розміновувати піхоті поля. Що значно збільшує не лише ризики для військових, але й час для розмінування.
● П. Лакійчук:
— Тому нам конче необхідні системи димопуску для приховування роботи загонів розмінування.
У ВОРОГА НАБАГАТО БІЛЬШЕ АРТИЛЕРІЇ
— Валерій Залужний також говорить про контрбатарейний вогонь. Чи перемагаємо ми в цій боротьбі?
● Д. Снєгирьов:
— Окупанти щодоби випускають до 15 тисяч снарядів, тоді як ЗСУ — вісім тисяч, на окремих ділянках — до десяти. Але ми виходимо на паритет у контрбатарейній боротьбі завдяки тактико-технічним характеристикам озброєння, передусім західного. Воно у півтора-два рази краще, аніж у противника. Щодня ЗСУ знищують від 20 до 40 ствольної артилерії ворога. Але щоб це ефективніше робити, потрібні контрбатарейні радари в необмеженій кількості. На сьогодні в ЗСУ засобів ураження західного зразка лише 30 — 35%. Цього недостатньо. Основний парк — це радянські зразки. А з ним вкрай важко провадити ефективну контрбатарейну боротьбу.
● О. Коваленко:
— У ворога набагато більше артилерії, аніж у нас. Противник свою артилерію розконсервовує швидше, ніж ми її отримуємо від західних партнерів. Не варто забувати, що ЗСУ також несуть втрати в артилерії. Але якщо Росія може дозволити собі за місяць розконсервувати 300 одиниць гаубиць, то ми не маємо таких запасів і близько. Тому вся надія на західних партнерів.
А ДЕ НАШІ РЕБ?
— Як щодо радіоелектронної боротьби? Які тут проблеми виникають у ЗСУ?
● П. Лакійчук:
— Противник має перевагу в кількості та якості РЕБ, які у сучасній дроновій війні дуже важливі. Адже ворожі БпЛА постійно проводять розвідку, стають основними засобами ураження нашої техніки, тому їх треба “осліплювати”.
● О. Коваленко:
— Україна має без перебільшення одні з найкращих підприємств з виготовлення комплексів РЕБ. Але проблема в тому, що ми не можемо їх багато виготовляти, не маємо серійного виробництва. А наші партнери не постачають РЕБ у потрібній кількості. Тому в нас немає пропорційного розподілення РЕБ по фронту, тоді як ворог це може собі дозволити, зокрема завдяки налагодженню серійного виробництва засобів так званого “окопного РЕБ”.
● Д. Снєгирьов:
— Росія має понад 60 розробок РЕБ, які вирізняються хорошими технічними характеристиками, високою рухомістю, підвищеною захищеністю, малим часом розгортання та згортання. Ще задовго до повномасштабного вторгнення у ЗС РФ було створено окремий рід військ — війська РЕБ.
Власне через велику концентрацію ворожих засобів радіоелектронної боротьби ЗСУ повільно просуваються на Запорізькому напрямку. Відповідно ми не можемо компенсувати відсутність у нас літаків безпілотниками, оскільки противник їх “душить” системами РЕБ. Тому нам конче необхідна велика кількість систем РЕБ, зокрема вітчизняного виробництва. Маємо успішні зразки, як-от РЕБ “Покрова”. Але їхнє виробництво чомусь досі не налагоджене.
ВОЮВАТИ ДОВЕДЕТЬСЯ ВСІМ
— Ще один пріоритет — створення та підготовка необхідних людських резервів. Як покращити мобілізацію?
● Д. Снєгирьов:
— У питанні мобілізації виникає проблема з вишколом людей. Адже наші полігони під вогневим ураженням противника. Неодноразово удари завдавали по місцях постійної дислокації чи тимчасової дислокації на полігонах. Тому Валерій Залужний і підняв питання — де вишколити мобілізованих? Необхідні західні полігони для підготовки особового складу. Нарешті прозвучала реально оцінка того, що бригади наступу виявилися непідготовленими.
На сьогодні у нас армія, як кажуть, робітничо-селянська. Тому потрібно ліквідувати прогалини у законодавстві, які дозволяють у начебто законний спосіб ухилятися від мобілізації. Адже це суттєво знижує мотивацію громадян до проходження військової служби. Мають бути ліквідовані всі корупційні схеми в ТЦК та ВЛК.
● П. Лакійчук:
— Якщо ми не зможемо забезпечити мобілізаційний резерв, то не досягнемо перемоги. Це питання не військових чи ВПК, а всього нашого суспільства. Адже фразами “вірю у ЗСУ” перемогу не забезпечиш.
Ще одне питання, яке потрібно вирішити, це можливість ротації військовослужбовців на лінії бойового зіткнення. Якщо боєць знатиме, що через певний час служби може бути звільнений і його замінить інший мобілізований, то він буде більш мотивований воювати. На сьогодні ж у нас мобілізовують на невизначений час через брак резервів. Тому важливе провадження Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів.
● П. Черник:
— Суспільство нарешті має усвідомити, що ніхто за нас не буде воювати. Ні американці, ні німці чи інші союзники не надсилатимуть свої війська в Україну. Тому воювати доведеться майже всім військовозобов’язаним чоловікам.
