За минулий рік українці витратили близько 195 мільярдів гривень на ліки та дієтичні добавки. А от продажі аптек зросли у грошовому вимірі на 19%, якщо порівнювати з попереднім роком. Це й не дивно. Як свідчать дані соцопитувань, більш ніж половину свого бюджету українці витрачають на харчі та ліки. А ціни на медпрепарати зростають мало не щодня. Особливо відчутно б’ють вони по гаманцях пенсіонерів.
“Ліки страшенно подорожчали, — скаржиться наш читач, 87-річний Михайло Миколайович зі села Золотий Потік, що на Тернопільщині. — Урядовці постійно говорять про програму “Доступні ліки” та про її розширення, але таблеток, які мені потрібні, у цьому переліку не знайшов. І державних аптек чомусь уже немає. У нас на чотири райони — одна аптека, і та комерційна”. Крім того, люди не приховують, що часто їм вигідніше придбати медпрепарати у Польщі, ніж в Україні.
Цікаво, що питання вартості ліків днями порушив і Володимир Зеленський. “Треба підтримати фінансову стійкість кожної української сім’ї, усіх наших громадян. Багато в чому це стосується цінових питань, зокрема на життєво важливі речі, такі як ліки. Те, що роблять із цінами деякі аптечні мережі, зовсім неприпустимо. І це відповідальність уряду, а саме — міністра охорони здоров’я, Антимонопольного комітету. Потрібні конкретні рішення, які дозволять зробити доступнішим захист здоров’я наших людей”, — наголосив президент.
— Ліки справді впливають на фінансову стійкість українських родин, — каже співзасновник Українського центру охорони здоров’я Павло Ковтонюк. — Саме через придбання лікарських засобів кожна шоста родина зазнає руйнівних фінансових витрат унаслідок лікування. Тож вдала державна політика щодо ліків може підтримати громадян.
Однак коли ми говоримо про ліки, то маємо розуміти, що є ті, від яких справді залежить життя людей. Наприклад, препарати проти ВІЛ чи проти раку. А є безрецептурні препарати. Скажімо, протигарячковий засіб ібупрофен чи льодяники проти кашлю, які не рятують життя і які без проблем можна купити в аптеці.
Чому я розділяю ці два сегменти ліків? Щоб пояснити, як на них формуються ціни. Ринок лікарських засобів у нас вільний для всіх зареєстрованих препаратів, тобто для тих, що значаться у Державному реєстрі лікарських засобів. Невелика частина цих препаратів входить до програми “Доступні ліки”, яку покриває держава, — вони або безоплатні для пацієнтів, або за них треба доплатити невелику різницю. Це препарати для лікування хвороб серця, діабету другого типу, бронхіальної астми, які пацієнти повинні приймати постійно. На ці ліки ціни чітко фіксовані, зокрема й роздрібні в аптеці. Жодна аптека не має права їх штучно підвищувати.
Усі інші ліки можна вільно реалізовувати в аптеках за ринковими цінами. Тобто ціни регулює вільний ринок, і на них можуть впливати конкуренція, коливання курсу валют чи інші чинники. Контроль за цінами на ліки здійснює Держпродспоживслужба.
— То чому деякі ліки в нас дорожчі, ніж у країнах ЄС, зокрема у Польщі?
— У нас не лише ліки більше коштують, ніж у Польщі, а й деякі харчі. І бензин дорожчий, ніж у Польщі. Чому так? Бо ми це імпортуємо. Якщо ми щось імпортуємо, то воно в нас дешевше коштувати не може. Ми поки що не члени ЄС, не члени єдиного європейського ринку. Імпортні товари перетинають кордон, за них сплачують мито, а ліки ще й додатково реєструють в Україні. На це йдуть гроші.
Звичайно, може бути якась некоректна поведінка виробників або продавців. Якщо якісь аптечні мережі завищують ціни, то Антимонопольний комітет має перевірити, чи нема якоїсь змови, чи не підвищують ціни синхронно, і, якщо так, дати оцінку таким діям. Ми це вже проходили з пальним, з мобільним зв’язком тощо. У нас із цим працювати вміють. Але навіть якщо щось робити з аптечними мережами, це ситуації не врятує.
— Чому так вважаєте?
— Ліки в нас дорогі передусім тому, що в українців низькі доходи. Власне, ціни на ліки в Україні співмірні з цінами в ЄС — десь вищі, десь нижчі. А доходи — не співмірні. Середня пенсія в Україні становить 5800 гривень. Пенсіонери — основні споживачі ліків. Середній чек в аптеці — приблизно 600 гривень. Хоч би якою розумною була ціна ліків, вони будуть дорогі для незаможної частини суспільства.
Тому потрібно, щоб більшість основних ліків, по які до аптек регулярно ходять незаможні люди, оплачувала Національна служба охорони здоров’я. Для цього є програма “Доступні ліки”. Її потрібно максимально розширити. До речі, уряд це послідовно робив. П’ять років тому бюджет програми був близько мільярда гривень, а у 2024 році — 5,5 мільярда. Зростання уп’ятеро (у доларах — утричі). Цього року буде ще більше. Але треба ще. Зазначу, що в тій же Польщі левову частку життєво важливих ліків громадянам оплачує Народовий фонд здоров’я, аналог нашої Національної служби здоров’я, тобто держава.
Ліки дуже б’ють по кишені ще й тому, що велика частина аптечних продажів — це препарати, які люди мали би отримати під час перебування у лікарнях. Але не отримують. Замість цього змушені бігти на перший поверх і купувати їх в аптечних пунктах. Тут, на відміну від “Доступних ліків”, прогресу за п’ять років небагато. Останнє дослідження “Індекс здоров’я” показало, що від початку реформи люди почали відчутно менше платити лікарям та медсестрам, але так само багато платять за ліки. Хоча НСЗУ каже, що ліки входять до тарифу за послугу.
Це велика проблема, яка справедливо викликає у багатьох недовіру до реформи. Щоб ліки не були “дорогі”, люди зі скромними статками не повинні купувати життєво потрібні препарати. Ні в аптеці, ні якщо потраплять до лікарні. Бо зазвичай ці ліки потрібні людям старшого віку, пенсіонерам, які мають багато хвороб і мало грошей.
— Чи погоджуєтеся з думкою про те, що наведення ладу на фармацевтичному ринку ситуацію кардинально не змінить?
— Ні, — каже експерт із соціальних питань Андрій Павловський. — Наразі у госпітальному сегменті фармацевтичного ринку, а це приблизно 10 — 15% його загального обсягу, існує ринкова ситуація і нормальні ціни на лікарські засоби. Там працює приблизно 50 дистриб’юторів. А от щодо аптечного сегмента, то весь він ділиться між двома дистриб’юторами, які створили абсолютно нездорову монопольну ситуацію на ринку. Аптечні мережі перебувають фактично в рабстві цих двох дистриб’юторів, які диктують ціни, шантажують, забороняють іншим дистриб’юторам торгувати.
І якщо власники аптечних мереж хочуть заробити, то вони ще “зверху” 20% докидають до вартості препаратів. Саме тому ціни на деякі ліки в наших аптеках значно вищі, ніж у європейських, через що українці змушені купувати їх за кордоном. Треба навести елементарний лад у цьому питанні. Треба, щоб нарешті прокинувся Антимонопольний комітет.
— В Україні аптек на душу населення у два-три рази більше, ніж у європейських країнах — тій самій Польщі, Німеччині чи Франції, — додає президент Всеукраїнської ради прав та безпеки пацієнтів Віктор Сердюк. — Збільшення кількості аптек — це додаткові високі витрати на їх утримання на тлі зниження товарообігу. Вартість утримання однієї аптеки — від 150 до 450 тисяч гривень на місяць (ідеться про оренду, оплату праці персоналу, роботу холодильників, генератора й так далі, тобто без урахування закупівлі товару). Саме з нашої кишені фінансують утримання кожної наступної аптеки, які розташовані одна біля одної.
Відомо, що аптеки часто вимагають з виробників і дистриб’юторів так звані бонуси чи додаткову фінансову винагороду за продаж конкретних брендів чи товарів конкретних виробників. Заплатіть – і ми будемо рекомендувати саме ваш препарат. Так само вимагають плату за те, щоб взяти товар на реалізацію. Такі “маркетингові виплати” чималі — до 60% вартості ліків.
Водночас зіставлення даних із відкритих джерел, зокрема роздрібних цін на деякі препарати з інтернет-ресурсів, гуртових цін із прайс-листів дистриб’юторів, цін прямого постачання певних препаратів до аптечних мереж демонструє, що фактична аптечна націнка може сягати 100 — 200%, а у деяких випадках навіть 500%.
Тож виходить, що ми таки маємо “приховані резерви” для зниження вартості медпрепаратів. Але для того, щоб їх розгледіти, потрібно діяти! Я цілком на боці тих, хто прагне обгрунтованого зниження цін на ліки для українців. Бо це питання має не тільки економічний, а й значний соціальний вимір.
— Президент наголосив, що тут відповідальність не лише Антимонопольного комітету, а й міністра охорони здоров’я...
● А. Павловський:
— Це логічно. Без згоди міністра охорони здоров’я монополія на фармринку не утворилася б. Чиновники МОЗу фактично її покривають. Це все — корупційні інтереси. Чиновникові-корупціонеру легше мати справу з однією-двома фірмами на ринку, домовлятися з ними й отримувати від них хабарі, ніж зі ста фірмами. Бо тоді навряд чи на всіх натиснеш, навряд чи всі погодяться на корупцію.
— Чому в Україні тепер немає державних аптек?
— Тому що у нас роками проводили політику, що все державне, то погане, неефективне, корупційне. Як на мене, це міф. Не призначайте злодюг, корупціонерів на відповідальні посади, і все буде нормально. До слова, в більшості європейських країн, зокрема у Франції та Німеччині, змішана економіка, і в багатьох критичних галузях присутня також державна форма власності. Там є державні, так звані соціальні, аптеки. А в нас чомусь вирішили, що все має бути приватним, і розпродали мережу державних аптек.
