У час, коли гостро стоїть питання мобілізації, в Україні звертають увагу на численну групу людей, які мають досвід поводження зі зброєю, але нині здебільшого не на передовій. Це — військові та правоохоронці, які вийшли на пенсію за вислугою років, тобто після 25 років служби.
За даними голови комітету Верховної Ради з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Галини Третьякової, в Україні налічується 156 тисяч військових пенсіонерів віком до 60 років, які нині не у лавах ЗСУ і які не працюють узагалі. Водночас тих, кому ще нема 60- ти і які служать у війську, — 21 тисяча осіб. Тему обговорюємо разом з народним депутатом Віктором Балогою; керівником безпекових програм Центру глобалістики “Стратегія XXI”, колишнім військовослужбовцем Павлом Лакійчуком; полковником запасу ЗСУ Олегом Ждановим; політологом Олексієм Кошелем.
— Чи погоджуєтеся з тим, що в нас чимала армія колишніх військових і правоохоронців, які могли б долучитися до лав Збройних сил?
● В. Балога:
— Так, ці люди — а їх понад 200 тисяч — роками мали різноманітні пільги від держави і вийшли на пенсію після 40 років. Лише невелика частина з них захищає Батьківщину. До решти у влади питань немає — колишні правоохоронці та військові на пенсії, часто з намальованою інвалідністю, нікого не цікавлять.
Тим часом у нас мобілізують передусім тих, хто все життя був цивільним та кого треба вчити елементарних речей, зокрема азів поводження зі зброєю. Маю на увазі будівельників, трактористів, вантажників, слюсарів, айтівців, сантехніків, електриків.
● О. Жданов:
— У нас мобілізація не огульна. Її проводять з огляду на військово-облікову спеціальність (кожен військовослужбовець у запасі має таку спеціальність). Для прикладу, не можуть набирати механіків-водіїв з-поміж офіцерів рівня підполковника чи полковника, які, можливо, ніколи не керували гусеничною чи автомобільною технікою.
Крім того, варто брати до уваги вік тих 156 тисяч військових на пенсії, які не служать у війську і які не працюють. Дивіться, за даними комітету ВР з питань соцполітики та захисту прав ветеранів, тих, кому до 45 років, — трохи більше як 3760 осіб. Водночас тих, кому 46 — 50 років, — майже 35,5 тисячі, тих, кому 51 — 55 років, — близько 58 тисяч, і тих, кому 56 — 60 років, — майже 60 тисяч осіб. Тобто більшість старшого віку.
Нам на фронт потрібно більше молоді, а не тих, кому за 50. Війна — справа молодих. Бо на війні потрібно витримувати дуже великі фізичні навантаження. Відправляти людей у 50-річному віці на перепідготовку і робити з них штурмовиків ніхто не буде. Урешті-решт, питання ще в тому, який стан здоров’я цих людей.
— Чи справді багато колишніх військових та правоохоронців може мати липову інвалідність?
● О. Кошель:
— Так, ні для кого не секрет, що в Україні оформлення інвалідності було питанням системної багаторічної корупції. Наявність інвалідності давала можливість отримувати підвищену пенсію. Мені навіть траплялися цифри, що хабар за групу інвалідності відбивається за пів року. Представники силових структур, виходячи на пенсію, часто оформляли третю групу інвалідності.
Переконаний, що силовики, які з 2014 року, тобто від початку війни з Росією, оформили інвалідність, повинні пройти ретельну перевірку ВЛК. Це дозволить повернути деяким з них стандартну пенсію і зекономити кошти державного бюджету.
● П. Лакійчук:
— Зауважу, що на початку 2000-х, коли відбувалося реформування армії, а насправді — розвал, людей заохочували виходити на пенсію — для них навіть були передбачені додаткові виплати. Концепція була така: місць немає — ти вільний.
— Чому не мобілізують тих, кому стан здоров’я дозволяє служити?
● В. Балога:
— Бо на це немає політичної волі. Легше наловити тих, хто щодня ходить на роботу чи “кривих та горбатих”, аніж чіпати так звану еліту. Важливо зауважити, що без 50-річних майорів та полковників на пенсії країна під час війни дасть собі раду, а от, наприклад, без електриків чи комбайнерів, і насамперед молоді, — напевно ні.
● П. Лакійчук:
— А я не згоден із такими висновками. Скажу, зокрема, про військових. Служба в армії, надто в Україні, — не мед. На пенсію підеш таким же жебраком, як прийшов у 18 років, але ще з підірваним здоров’ям.
Серед моїх друзів, яким 45 — 50 років і які вже вийшли на пенсію за вислугою років, багато тих, хто знову служить. Це люди наказу. Вони готові захищати Батьківщину. Поруч зі своїми синами, теж офіцерами і простими солдатами.
Хлопці, які звільнились десять-п’ятнадцять років тому з вислугою 20 — 25 років, повертаються у стрій, бо знають, що їхню доволі скромну пенсію, визначену у 2000-х, після дворічного контракту перерахують відповідно до нинішнього грошового утримання — і вона буде удвічі чи втричі більша.
— Як вважаєте, чому в лавах ЗСУ не так багато колишніх працівників силових структур?
● О. Жданов:
— Проблема в тому, що ці люди стоять на військовому обліку в Міністерстві внутрішніх справ, а не в ТЦК та СП, тобто не в Міноборони. Треба скасувати такий спецоблік і сформувати єдиний реєстр військовозобов’язаних. Тоді ми б побачили, скільки в нас ветеранів МВС, придатних до служби. Їх насправді більше, ніж ветеранів Міноборони, бо штат МВС завжди був більший, ніж штат Міноборони.
Зрештою, у роботі МВС теж свої особливості. Ті, хто був залучений до штабної роботи чи навіть до слідчої, вміють поводитися з пістолетом, не більше. А вже тих, хто служив у внутрішніх військах чи у полках спецпризначення, легше перенавчити на піхоту.
Загалом же можна залучати більше чинних правоохоронців. Адже вони за станом здоров’я і за віком стовідсотково відповідають першій та другій категоріям мобілізаційного резерву.
