Верховний касаційний суд Рима підтвердив рішення Апеляційного суду Мілана про звільнення Віталія Марківа через відсутність складу злочину, таким чином остаточно знявши з нього обвинувачення в загибелі італійського фотокореспондента Андреа Рокеллі на Донбасі у травні 2014 року.
Нагадаємо, у липні 2019 року суд першої інстанції у місті Павія засудив українця до 24 років неволі, звинувативши у причетності до групового вбивства іноземних репортерів під час бойових дій неподалік Слов’янська.
— Віталію, чи мали ви побоювання, що Верховний касаційний суд Рима може ухвалити рішення не на вашу користь?
— У день касації я був стурбований, — каже Віталій Марків. — Попередній гіркий досвід показав, що від італійського правосуддя можна чекати будь-чого. Та все ж касаційний суд зацементував мою правоту. Суд зобов’язав сторону обвинувачення сплатити всі судові витрати. Як сказав мій адвокат, для прокуратури це сильний ляпас.
На засіданні касації була присутня моя мама, голова Християнського товариства українців в Італії Олесь Городецький, інші члени української делегації та діаспора. Після оголошення рішення адвокат Рафаелле делла Валле, який захищав мене в усіх судах, подякував мені за витримку. Лише тепер він зізнався: пишається тим, що в моїй особі захищав Україну і наші збройні формування. Казав, що за 50 років адвокатської практики не бачив в Італії такого кривосуддя, як це було в моїй справі.
— Коли ви помітили упередженість до себе італійської Феміди?
— Це стало зрозумілим ще на етапі вибору мені запобіжного заходу. Мій захист просив про домашній арешт, адже я — військовий. Як аргумент ми наводили прецедент італійських матросів, яких затримала Індія після інциденту в Індійському океані, що спричинив загибель людей. На запит Італії їм дозволили на час розгляду справи перебувати у посольстві. Ми робили подібний запит в українське консульство, і воно погодилося взяти на себе зобов’язання щодо надання мені притулку. Та павійський суд категорично не погодився з таким варіантом запобіжного заходу, наголосивши на тому, що судитиме мене не як військового, а як цивільного. Це був перший тривожний дзвіночок.
Уже тоді, коли слухав усі безглузді докази і фантазії, якими оперувала сторона обвинувачення, закрадалися думки про те, що мене справді можуть засудити. Щоправда, я й уявити не міг, що аж на такий термін — 24 роки. Нагадаю, це навіть на сім років більше, ніж вимагав прокурор. Суд оперував трьома аргументами. Перший — моя відмова визнавати свою провину (але ж я не мав у чому зізнаватися!).
Другий — те, що я не розкаявся і не попросив пробачення у родичів загиблого фотокореспондента (але ж я не мав у чому каятися!). Третій — небажання співпрацювати зі слідством (але як військовий, який давав присягу про вірність Україні, я не міг надати їм тієї інформації, про яку вони питали: імена командирів, чисельність складу, наявне озброєння).
— Знаю, що ви відмовилися від скорочення терміну, яке можливе в італійських в’язницях за хорошу поведінку. Чому?
— Ми з адвокатом написали заяву, що в разі мого засудження відмовляємося від будь-якого скорочення терміну, — в Італії діє норма, згідно з якою за хорошу поведінку протягом шести місяців засудженому віднімають 45 днів від загального покарання (у моєму випадку — це шість років). Але я був готовий пожертвувати й усіма своїми роками свободи, аби довести свою правоту і таким чином захистити Україну.
— Що ви маєте на увазі?
— Адвокати пояснювали мені, що якби апеляція і касація визнали мене винним, то таким чином нашу державу звинуватили б у воєнних злочинах проти цивільного населення. Росія використовувала б це рішення, щоб позбавити нас підтримки західних партнерів. Це — страшний прецедент, наслідком якого могла бути дискредитація добровольчих підрозділів, а також звинувачення у воєнних злочинах усіх, хто в той час був поблизу Слов’янська і гори Карачун (оскільки, за їхньою логікою, я брав участь у скоєнні злочину в складі групи осіб).
Зрештою я повернувся на волю з високо піднятою головою і без докорів сумління. Я дотримав своєї клятви на вірність Україні. Це був мій обов’язок. А моя справа — одна з найбільших перемог України у гібридній війні проти РФ.
— Чи домагатиметеся компенсації від італійської Феміди за несправедливе ув’язнення?
— Думаю, що подаватиму позов до Італії щодо компенсації моральної шкоди через безпідставне тримання під вартою. Мені не йдеться про якусь фінансову вигоду. Це принципове питання — не заплющувати очей на таку несправедливість.
— Минув уже рік після вашого повернення з італійської в’язниці. Як ви його провели?
— Пригадую, дві з половиною години польоту з Мілана до Києва минули як мить. Так само швидко минув і цей рік. Першого ж ранку після повернення я розплющив очі і одразу глянув у бік вікна — на ньому не було грат, і це було так приємно!
Першого ж ранку після повернення я розплющив очі і одразу глянув у бік вікна — на ньому не було грат, і це було так приємно!
Звісно, найважливіша подія цього року — народження мого сина Ореста. Також я поновив навчання в Академії внутрішніх справ. Далі служу в лавах Нацгвардії України, яка не відмовилася від мене за час моєї відсутності, — усі роки ув’язнення я залишався чинним військовослужбовцем.
— Які маєте плани?
— Хочу здобути вищу освіту, бути корисним у лавах Нацгвардії.
— Чи думаєте податися в політику?
— Пропозиції про приєднання від політичних сил надходили, але я їх відхиляв — маю завдання й плани, які хочу реалізувати як військовий. А військовий, як на мене, повинен бути аполітичним. Та зарікатися не буду.
— Що думаєте про стягування Росією військ до кордону з Україною? Чи маємо чекати повномасштабного вторгнення?
— Росія мені нагадує хулігана, якому бракує слів, тому він махає кулаками. Коли у ворога немає дипломатичних аргументів, він брязкає зброєю. Сподіваюся, агресор не наважиться на повномасштабне вторгнення. Думаю, Путін розуміє, що напад на Україну поставить крапку в існуванні РФ. Суспільство не пробачить сотень тисяч жертв з обох сторін. Але в будь-якому разі ми готові до зустрічі з ворогом. Недарма ще в “Повісті минулих літ” сказано: “Хто з мечем на нас нападе, від меча і впаде”.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як ініціювати відкликання депутата
