Дискусію на цю тему ініціював президент Франції Еммануель Макрон. “Ми це обговорили, — заявив він. — Наразі консенсусу щодо відправлення військ немає. Але в цьому питанні у майбутньому нічого не варто відкидати”.
Прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо підтвердив, що на конференції європейських лідерів у Парижі ідея допомоги Україні військами викликала бурхливі дебати. За його словами, деякі держави, зокрема й Словаччина, не відкинули такого сценарію.
Відомо, що підтримали ініціативу французького президента Канада, Литва та Естонія. Зокрема, прем’єрка Естонії Кая Каллас заявила, що скерування військ до України не є неможливим. “Лідери західних країн мають обговорити всі варіанти за зачиненими дверима, — наголосила вона. — Зокрема й те, що ще можна зробити, щоб допомогти Україні. Я думаю, ми також надішлемо сигнал Росії, що не відкидаємо різних речей. Маємо зробити все для того, щоб Україна виграла, а Росія програла цю війну”.
А міністр оборони Канади Білл Блер повідомив, що їхня країна готова відправити обмежену кількість військовослужбовців в Україну. Однак вони, за словами урядовця, мають перебувати далеко від лінії фронту і “в небойовій ролі”.
Щоправда, лідери низки західних держав, зокрема США, Великої Британії, Німеччини, Італії й навіть Польщі, поспішили оголосити, що не розглядають можливості скерування військ на допомогу Україні. Макрон розкритикував їх за нерішучість. “Багато людей, які сьогодні кажуть “Ніколи!” — це ті самі люди, які два роки тому казали: “Ніколи танки, ніколи літаки, ніколи ракети, ніколи те, ніколи інше”.
Після гострої критики ідеї французького президента він не відмовився від своїх слів. Навпаки, заявив, що всі заяви про повномасштабну війну Росії проти України, разом з можливістю відправлення західних військ, які викликали резонанс, були зважені й ретельно продумані. Понад те, вирішив зібрати лідерів усіх парламентських партій, аби обговорити з ними ситуацію в Україні, зокрема й відправлення на нашу територію спецпризначенців. Чи справді західні держави можуть допомогти нам своїми військами, а чи всі ці заяви — лише порожні балачки?
— Тут ідеться не про сьогоднішній і навіть не про завтрашній день, — каже голова правління Центру прикладних політичних досліджень “Пента” Володимир Фесенко. — Це ідея на майбутнє. Макрон, у якого вже другий термін на посаді глави держави, хоче після закінчення своєї президентської каденції впливати на європейську політику. Імовірно, він шукає для себе нову роль — європейського лідера, візіонера, людини, яка просуває систему спільної європейської безпеки.
Як на мене, це був зондаж позиції європейських лідерів у питанні можливого відправлення військ до України, підштовхування їх до активнішої підтримки Києва. Мовляв, або допомагайте, або вам доведеться воювати в перспективі. Урешті-решт, це тактичний метод, до якого вдається і Україна: вимагай більшого, щоб отримати належне.
Не відкидаю, що це був такий собі фальстарт Макрона. Адже, як бачимо, більшість європейських держав, а також Сполучені Штати не готові до відправлення військ в Україну — Я б не сприймав цю ініціативу так скептично, — додає голова правління ГО “Європейський рух України” Вадим Трюхан. — Це вже не вперше лідер Франції змінює свою позицію. Нагадаю, 2008 року Ніколя Саркозі був проти Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. А потім не лише змінив на 180% свою думку, а й переконав решту держав — членів ЄС, які були також проти, у важливості саме такого кроку. Як наслідок, на саміті Україна — ЄС у Парижі було визначено назву майбутньої угоди, а згодом укладено й саму Угоду про асоціацію.
Так само й тут. Макрон спочатку робив лише те, що регулярно спілкувався з Путіним телефоном, намагаючись особисто виступати в ролі перемовника. Але коли зрозумів, що Російська Федерація в нинішньому її вигляді становить екзистенційну загрозу не лише для України, а й для всього світового порядку, зокрема й для Франції, то почав сповідувати абсолютно іншу ідею — потреби протистояння Росії, консолідації зусиль європейців навколо України й задля підвищення європейської безпеки. Такий крок зумовлений ще й паузою у допомозі Україні, яка утворилася у США через виборчі баталії, які вже там точаться.
Дуже важливо, щоб сам дискурс пішов у цьому напрямку. Бо ще навіть декілька тижнів тому ми могли лише мріяти про те, що така дискусія почнеться у колі європейських лідерів. Для України це величезний позитив.
— Дискусія, започаткована Макроном, стимулюватиме західних лідерів, навіть тих, що не підтримують ідею відправлення військових в Україну, думати про те, яка ж альтернатива, як же можна допомогти Україні, — переконаний експерт з міжнародних питань Сергій Таран. — Їм дають зрозуміти: якщо сьогодні не допомагати Україні радикальніше і, головне — швидше, то завтра доведеться самим воювати з Росією на своїй чи на чужій території.
В Європі триває створення нової архітектури безпеки. Проблема у тім, що Сполучені Штати можуть дистанціюватися від європейських справ. Ідея Макрона — це ще й заявка на те, щоби бути одним з лідерів європейської системи безпеки. Якщо нині Сполучені Штати повільні, а Німеччина нерішуча, то у Франції з’явився шанс бути рішучою і швидкою.
— Що можете сказати про саму ідею відправлення західних військ нам на допомогу? Вона реалістична?
● В. Фесенко:
— Треба розуміти, чому деякі країни нині кажуть “ні”. У Вашингтоні та Берліні вважають, що безпосереднє протистояння з Росією, яка є ядерною державою, становитиме великий ризик ядерної війни. Отже, навряд чи тут ідеться про участь західних армій у бойових діях. У найближчій перспективі це малоймовірно.
● С. Таран:
— Якщо така допомога розпочнеться, то не з прямого протистояння на полі бою. А з розмінування, розвідки, тренування. Зрештою, не відкидаю, що така допомога вже почалася — днями канцлер Німеччини Олаф Шольц заявив, що британські спеціалісти беруть участь у наведенні ракет в Україні, які б’ють по Росії. А згодом сценарій із відправлення військ може набути реалістичніших обрисів.
● В. Трюхан:
— Сьогодні, щоби згладити початковий ефект ідеї, багато хто почав говорити про те, що йдеться не про штурмовиків, не про сухопутні війська, а про персонал, який допомагатиме ЗСУ в тренуванні, розмінуванні й ще в якихось важливих, але не першочергових завданнях. Але так, ситуація може моментально змінитися. Коли нині говорять про допоміжний персонал, то можуть створитися такі обставини, що цей допоміжний персонал стане якраз серйозною бойовою одиницею.
— Ця ініціатива не така проста, як здається на перший погляд, — вважає директор Українського інституту політики Руслан Бортник. — Адже, окрім тих урядів, які заявили “у жодному разі “ні”, є, наприклад, Естонія і Канада, які сказали, що так, це доцільно й це може бути. Понад те, прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо повідомив, що були країни, які “за” і які “проти”. Тобто не було однозначного “ні” на цій зустрічі.
Заява Макрона — це такий собі пробний камінь. На Заході тестують громадську думку й готують суспільства до того, що в майбутньому війська західних країн можуть бути відправлені в Україну. Це не будуть війська НАТО. Це будуть війська країн, які входять до НАТО. Це буде їхня особиста операція, яку не можна буде вважати зіткненням між НАТО і Росією.
Зауважу, що ідею boots on the ground (“черевики на землі”) в експертних колах обговорюють уже з кінця 2022 року. Західні союзники розуміють, що в разі продовження війни, якщо не буде миру чи перемир’я, відправлення військ в Україну — це майже невідворотний процес. Україна рано чи пізно потребуватиме саме допомоги людьми, військами, інакше Росія почне вигравати цю війну.
Військові західних країн можуть бути оформлені як окремі підрозділи, як добровольчі бригади. Тобто їхнє юридичне оформлення може бути різне. Але йдеться про бійців із військовою технікою. До слова, у Франції є спеціальний підрозділ для іноземних військових операцій — Іноземний легіон. Складається він із висококваліфікованих піхотинців та унікальний тим, що відкритий для іноземців, готових служити у збройних силах Франції. Цей інтернаціональний легіон сьогодні працює у кількох країнах Африки й Близького Сходу.
— За яких саме обставин військові західних держав можуть стати на захист України?
● Р. Бортник:
— Війська західних союзників не скеровуватимуть відразу на передову. Їх відправлятимуть в український тил — для охорони інфраструктури чи білоруського кордону України. Тоді українські бійці, які нині виконують ці функції, будуть вивільнятися, і їх відправлятимуть на передову. Військових західних країн ніхто не кидатиме у горнило війни. Звичайно, якщо не буде великої страшної військової кризи.
Нині ми бачимо, що в Україні вичерпується мобілізаційний потенціал. Якщо війна такої ж інтенсивності, як тепер, триватиме, і кожні пів року в Україні потрібно буде мобілізовувати до пів мільйона осіб, приблизно за півтора-два роки ми втратимо можливість ефективно поповнювати армію. Перед нами стоятиме вибір: або наше військо відступає і зазнає поразок, або потрібно шукати збройні сили деінде ще. Це не тільки наша оцінка, це розуміють західні партнери.
● В. Трюхан:
— Регулярні військові підрозділи західних країн можуть долучитися до війни, якщо Росія виступить проти них. Наприклад, спробує пробити коридор до Калінінграда чи вдасться до провокацій на кордоні з Фінляндією або Норвегією. У такому разі європейці стануть сміливішими. Я чомусь вірю у британців. Не в поляків, бо, як ми побачили, поляки — це нація з подвійним дном. Підтримати нас можуть також фіни, шведи й, звичайно, держави Балтії, які нині найгостріше відчувають для себе загрозу.
— Чи були вже випадки в історії, коли країни НАТО долучалися до воєн в інших державах?
● В. Фесенко:
— Війська НАТО проводили миротворчу операцію на Балканах, зокрема в Боснії. Але безпосередньої участі у війнах не брали. Щоправда, війська деяких країн Альянсу долучалися до операцій в Іраку та Афганістані.
