Журналіст та письменник Станіслав Асєєв, який 31 місяць провів в ув’язненні бойовиків угруповання “ДНР” і тепер є військовим, описав свій досвід перебування в “учебці”. За його словами, таке враження, що мобілізований потрапляє не у навчальний центр, а “у виправно-трудову колонію”. Умови там нерідко такі ж, як у СІЗО: всюди пліснява, грибок, вологість, повно хворих, яким при температурі 39 видають дитяче драже проти грипу. А ще на новобранців чекають... 15-годинні наряди на кухню.
Натомість зовсім інше ставлення, як зауважує військовий, було в навчальному центрі бригади. Там Станіслав за один день на полігоні здобув більше досвіду, ніж за два місяці кочування “учебками”. Чому й після понад двох років повномасштабного вторгнення військові навчальні центри досі залишаються совковими?
— Головна проблема у тому, що ніхто й ні за що не відповідає у таких навчальних центрах, — каже Роман Донік, керівник навчально-інструкторської групи 151-го навчального центру. — По-перше, немає контролю за навчанням. По-друге, нема відповідальності. Тобто посадові особи в усіх навчальних центрах, за паперами, проводять навчання день та ніч, спалюють чимало солярки, використовують боєкомплект. Коли приїжджає комісія з перевіркою, то заходить в навчальний відділ, щоб подивитись, як відбувається навчання. Але ще до її приїзду там знають, що вона їде. Тобто до неї готуються, починають “вчити” людей, працюють як належить.
Ще одна проблема — досвід інструкторів, які там працюють. Дуже важливо мати фахових інструкторів. Наприклад, коли у наш центр прислали інструкторів, то ми вирішили їх перевірити. Кожен з них мав сертифікати про проходження певних курсів. Ми попросили їх виконати норматив, з яким стрілець має вийти після місяця занять. Але виявилося, що вони цього не вміють. То як вони можуть когось навчити? У нас система підготовки інструкторів зорієнтована на теорію. Тобто коли, наприклад, у навчальний центр “Десна” приїжджають люди вчитися на інструкторів, їх не вчать стріляти. Бо вважається, що вони це вже вміють.
— Військовослужбовець тим і відрізняється від гарматного м’яса, що повинен бути відповідно підготовлений у навчальному центрі, — додає Олег Жданов, полковник запасу. — Згідно із законом, базовий курс підготовки мобілізованих має становити не менше як 30 днів. Але якщо новобранець половину цього часу носить піддони, рубає дрова, замітає, а лише два-три рази за місяць стріляє на полігоні, то він не набуде певних навичок. Далі ще до 40 днів військовослужбовця можуть навчати конкретної спеціальності. Але є випадки, коли піхотинець уже за місяць після мобілізації потрапляє на фронт, без відповідного досвіду. На жаль, це не рідкість.
— Як змінити цю ганебну ситуацію?
● Р. Донік:
— Наприклад, варто дозволити бригадам самим обирати навчальні центри. Якщо комбриг скаже, що не хоче направляти у той чи інший навчальний центр своїх людей і якщо таких бригад буде декілька, то це означає, що такий центр профнепридатний. Для командира бригади важливе виконання завдань на лінії бойових дій. А якщо люди не навчені, то це втрати, неможливість виконати завдання. Має діяти схема, як у медицині, коли кошти “ходять” за пацієнтом. Так само кошти мають ходити за мобілізованим. Якщо навчальний центр працює якісно, то отримує фінансування, а ні — то ні.
Наприклад, 93-тя бригада надсилала нам людей після навчальних центрів, тобто вона прийняла мобілізованих, протестувала. І рівень підготовки в навчальних центрах бригаду не задовольнив. Нас попросили навчати їх ще два тижні. Але за те, що ці люди десь пройшли навчання і не здобули потрібних знань, ніхто не поніс відповідальності.
І ще одне. У нас є навчальні центри, де інструкторами працюють люди, які здобули бойовий досвід до повномасштабного вторгнення. Тобто вони мають статус УБД, але не розуміють, що ця війна зовсім інша. Тому потрібно переатестувати всіх інструкторів у навчальних центрах. Треба позбутися непридатних офіцерів, там багато людей, котрі просто переховуються від війни. Вони певні, що ніколи на передову не потраплять, бо пройшли безліч тренінгів, мають безліч сертифікатів. Навчальні центри потребують молодої крові — тих, хто реально воював і має бойовий досвід.
● О. Жданов:
— У нас більшість навчальних центрів справді совкова. Коли із залученням основного особового складу, котрий прибув на навчання, виконують господарські роботи. Від цього треба відходити. Варто впроваджувати у навчальних центрах аутсорсинг і через нього надавати послуги із забезпечення та обслуговування. Щоб мобілізований не замітав подвір’я і не чистив картоплю на кухні. Це має робити компанія, котра виграла відповідний тендер. Або ж рота тилового чи матеріального забезпечення навчального центру. Реформи назріли давно. Але потрібні бажання і воля вищого військового керівництва, щоб їх впровадити.
