Починаючи з 10 травня, війська РФ захопили декілька сіл, підійшовши впритул до Вовчанська — прикордонного міста, яке Сили оборони звільнили під час контрнаступальної операції у вересні 2022- го. Військові обурені, що влада не подбала про належний захист цих територій. “За два роки на українському кордоні мали б стояти бетонні укріплення у мінус три поверхи! А не було навіть мін. Ми доходимо думки, що це або шалене злодійство, або навмисний саботаж”, — заявив командир розвідувального підрозділу ЗСУ Денис Ярославський, який брав участь у контрнаступі на Харківщині восени 2022- го. Військовослужбовець зазначає, що під час звільнення цих територій Україна втратила тисячі бійців. І тепер через те, що хтось не побудував фортифікаційних споруд, доводиться знову втрачати людей.
Тим часом влада заперечує проблеми з фортифікаціями. Каже, що оборонні укріплення є, але подалі від кордону. А у 125- й окремій бригаді ТрО, яка боронить Харківщину, заявили: “Ситуація у смузі оборони нашої бригади складна, але контрольована. Населені пункти, в які зайшов ворог, перебували у постійній сірій зоні, а отже, успіх противника є доволі умовним і коштує йому величезних втрат у техніці і живій силі”.
На тлі нового наступу росіян Генштаб змінив командувача оперативно-тактичного угруповання військ “Харків”. Ним став бригадний генерал, заступник начальника Генштабу ЗСУ Михайло Драпатий замість Юрія Галушкіна.
Цікаво, що недавно представник Головного управління розвідки Міноборони Андрій Юсов заявив, що нашим розвідникам було відомо про плани наступу армії РФ на Харківську область. “Дії ворога на даному напрямку розпочалися за графіком, який був відомий, про який було поінформовано Головним управлінням розвідки всі інстанції, керівництво і командування”, — зауважив пан Юсов. Якщо так, то тоді питань постає ще більше. Зокрема, чому росіянам дозволили так легко просунутися вглиб Харківщини? Про ситуацію на новій ділянці фронту розмовляємо з військовими аналітиками Юрієм Бутусовим, Василем Пехнем та Денисом Поповичем.
— То чому РФ вдалося прорвати нашу оборону на Харківщині й за лічені дні захопити одразу декілька населених пунктів?
● В. Пехньо:
— Звісно, це неприємно, коли окупант захоплює село за селом. Але хочу наголосити: ідеться про села у смузі прикордоння. Це буферна зона. Ми ніколи не контролювали кордону з часу деокупації Харківщини. Наївно вважати, що після того, як українські війська звільнили ці території, прикордонники стали на свої застави, які були до 2022 року. У цій зоні неможливо було облаштувати фортифікації, бо вона постійно перебувала під ворожими обстрілами.
Чи можна говорити, що це прорив? Певною мірою так. Бо, як бачимо, окупанти протискають нашу оборону великою кількістю особового складу, як вони це робили в районі Часового Яру, Очеретиного і Тернів на Донеччині. Зазначу, що у Часовому Яру і Тернах вдалося зупинити протискання, у Тернах — не одразу.
● Ю. Бутусов:
— На цій ділянці не було організовано належної оборони. Так, розуміємо, що в сірій зоні неможливо було будувати фортифікації. Але є, на жаль, і проблеми в управлінні військами на рівні вищого командування. Далеко не все було належним чином підготовлено та перевірено для відбиття очікуваного ворожого наступу. Лише тепер ситуацію намагаються виправляти.
● Д. Попович:
— Я не погоджусь із тезою про те, що оборону прорвано. Ворог дійшов до Вовчанська, який розташований за 5 кілометрів від кордону. Це поки що тактичне просування. Сил для наступу на Харків наразі недостатньо, але противник може посилювати тиск, якщо побачить, що має успіхи.
— Влада запевняє, що оборонні споруди на Харківщині облаштовано. Де вони? I чи маємо шанс зупинити ворога?
● В. Пехньо:
— Оборонні рубежі розташовані на відстані кількадесят кілометрів від кордону, що видно на супутникових знімках. Наприклад, у районі селища Білий Колодязь, що на південь від Вовчанська. Ці позиції приблизно на метрів 100 перевищують позиції Вовчанська. Умовно кажучи, може виникнути ситуація, коли наші війська відійдуть із Вовчанська, а туди зайдуть окупанти й опиняться у так званому вогневому мішку. З висот південніше, де стоятимуть наші артилеристи, мінометники, аеророзвідники, дронарі, можна буде ефективно знищувати росіян.
Крім того, важливою висотою на Харківському напрямку є населений пункт Тернова. Він якраз посередині між двома червоними зонами отого прориву окупантів. З Тернової можна буде контролювати як лівий, так і правий фланги просування противника. Як мені відомо, там добре підготовлені позиції — не лише зуби дракона чи траншеї, які видно із супутника. Але багато залежатиме й від того, чи вдасться нам покращити управління військами, наскільки ефективно цю ділянку фронту насичуватимуть дронами, засобами РЕБ і так далі.
На яких рубежах вдасться зупинити ворога, наразі сказати важко. Зрештою, ми не можемо передбачити багато речей. Раптом завтра з’явиться дозвіл від американців завдавати ударів ATACMS по російській Бєлгородщині, й ракети полетять на Шебекіно. Це ж може кардинально змінити ситуацію.
● Ю. Бутусов:
— Основні бої нині тривають там, де позиції не облаштовані. Тому є нерозуміння у військах, чому укріплень немає саме там, де вони потрібні, і чому знову треба самим зариватись у посадках.
Ми вже зупинили ворога на цьому напрямку. Єдине, що на деяких ділянках, наприклад, у районі Вовчанська, він продовжує просування. Місто, на жаль, до оборони не підготовлено. Не розголошуватиму подробиць, але для противника це не секрет, бо місцеві мешканці не відселені, а дрони противника часто роблять обльоти.
Загрози наступу на Харків на сьогодні немає. Ворог доволі далеко, його сили обмежені. Подальше просування росіян залежить від того, наскільки важких втрат ми завдамо їм у цій прикордонній битві.
Загалом же якихось глибоких проривів чи обвалу фронту на цьому напрямку очікувати не варто. Ситуація стабілізована завдяки героїзму наших воїнів. Командування перекинуло на Харківщину резерви. Але, звичайно, всієї цієї драми могло би не бути, якби ми були належно підготовлені.
● Д. Попович:
— Головна небезпека нині — це вихід росіян на позиції, які дозволили б обстрілювати Харків безпосередньо зі ствольної артилерії та “Градів”, а також захоплення Вовчанська, що теоретично відкриває шлях до Куп’янська.
Зауважу, що прихід досвідченого бригадного генерала Михайла Драпатого на посаду командувача ОТУВ “Харків” дає надію, що наступ ворога, який поки що має тактичний характер, буде зупинений.
