Ось уже декілька місяців ЗСУ перебувають у тотальній обороні, стримуючи навалу ворога. Великою проблемою на багатьох ділянках фронту є нестача людей. Водночас, як розповів народний депутат Юрій Камельчук, багато військових не воюють через накладене дисциплінарне покарання. Поміж них є солдати з бойовим досвідом ще з 2014 року!
“Таких у нас близько 15 тисяч, які або не виконали наказу, або відмовилися виконувати його, або самовільно покинули військову частину, і тепер ніде не застосовуються. Можливо, вони десь неофіційно працюють. Але ці люди не в тюрмі, не в штрафбаті. Хоча якусь частину тримають окремо”, — наголосив парламентар. А скількох уже засуджено за військові злочини з призначенням реальних термінів покарання! Причому багатьом з тих, котрі без перепочинку та заміни перебували два роки на лінії зіткнення і втомлені морально та виснажені фізично, ухвалено досить суворі вироки — не співмірні з тяжкістю скоєних злочинів, зауважують експерти.
ФОРСУВАТИ ДНІПРО? НІЗАЩО
На Миколаївщині засудили морського піхотинця за відмову виконати наказ командира форсувати Дніпро. Як зазначено в матеріалах справи, уродженець Прикарпаття проходив службу за мобілізацією на посаді стрільця-оператора однієї з бригад морської піхоти. Протягом 2023 року його підрозділ брав участь у бойових діях на Донбасі, а восени їх передислокували на територію Миколаївської та Херсонської областей до складу угруповання “Південь”. 5 листопада командир роти на шикуванні довів до підлеглих бойовий наказ — форсувати Дніпро, наступати в напрямку Кринок і закріпитися там на перехресті доріг. Однак один з морпіхів відкрито заявив про свою незгоду з таким наказом і відмовився його виконувати. Проти бійця відкрили кримінальне провадження за непокору. Однак на суді матрос своєї провини не визнав. Заявив, що не зміг зробити це через незадовільний фізичний та морально-психологічний стан. Про погіршення здоров’я після контузії він не раз повідомляв своїх командирів. Але на його скарги ніхто не зважав. Запевняв, що раніше ніколи не відмовлявся від виконання бойових завдань. А цього разу просив командира дати посильний для нього наказ.
Водночас бойові побратими обвинуваченого свідчили, що той відмовився виконати наказ командира не через проблеми зі здоров’ям, а через панічний страх перед водою. За їхніми словами, такий протест морського піхотинця негативно вплинув на виконання розпорядження підрозділом загалом. Вироком Снігурівського районного суду Миколаївської області матроса засудили до п’яти років тюрми.
Наприкінці січня 2023 року головний сержант прикордонник-контрактник, який у складі бойового підрозділу перебував на західній околиці Бахмуту, дістав від старшого лейтенанта наказ вирушити на один із взводних опорних пунктів, що розташований на північ від міста, для відбиття наступу російських окупантів. Однак боєць злякався і категорично відмовився виконувати вказівку свого безпосереднього командира. Проти нього розпочали кримінальне провадження. Аби пом’якшити покарання, головний сержант уклав угоду з прокурором про визнання винуватості. Дружківський міський суд Донецької області обмежив його волі на два роки з відрахуванням у дохід держави 20% загального грошового забезпечення. І таких вироків у реєстрі судових рішень дуже багато.
“ТРЕБА ПРОВЕСТИ АМНІСТІЮ”
— У ЗСУ та інших бойових підрозділах фіксується чимало відмов військовослужбовців виконувати накази командування, — каже Сергій Старенький, військовий адвокат. — Але покарання, яке призначають їм, не завжди співмірне з тяжкістю скоєного злочину. Причому більш як 90% кримінальних справ, які доходить до суду, закінчуються обвинувальним вироком. Суди займають жорстку позицію на боці держави, яка полягає в тому, що будь-який лояльний вирок за військові злочини може призвести до того, що подібних ситуацій в армії буде ще більше. Розумію, така позиція викликає невдоволення в суспільстві й жалість до військових, яких карають за непокору командуванню. Але, з другого боку, треба розуміти, що такою жалістю можемо втратити країну.
— Покарання за непокору занадто суворе, — вважає Тарас Боровський, військовий юрист. — Зважаючи на ситуацію на фронті, брак ротації та виснаження наших бійців, на мою думку, наявність статусу військовослужбовця має бути пом’якшувальною обставиною при ухваленні вироку, якщо дії обвинуваченого не спричинили тяжких наслідків.
За перше правопорушення кримінального характеру не треба відправляти військових за грати чи в дисциплінарний батальйон. Спершу до них має застосовуватися якась попереджувальна дія, наприклад звільнення від покарання з випробувальним терміном або штраф. Бо, погодьтеся, це жорстоко і несправедливо, коли захисникам Батьківщини призначають набагато суворіші вироки, ніж колаборантам, котрі працюють на ворога.
— За деякими даними, понад 100 тисяч військових нині звинувачують у самовільному залишенні військової частини, — додає Роман Лихачов, правозахисник. — Багато з них усвідомили свою помилку і готові повернутися до служби. Деякі — у свої підрозділи, а дехто — в інші військові частини. Але ж бояться покарання. Тому для таких військовослужбовців треба провести амністію. Це дасть можливість розвантажити судову систему і повернути значну частину військовослужбовців у бойові підрозділи. Бо ж коли всіх саджати, то і тюрем не вистачить.
— Можливо, в Україні варто відновити військові суди?
● Т. Боровський:
— Свого часу інститут військових судів був скасований через їх неефективність. Повертатися до них не бачу сенсу. Ясна річ, що цивільні судді не можуть досконало знати усі тонкощі військових законів. У таких випадках більша відповідальність має покладатися на прокурорів та адвокатів.
● С. Старенький:
— Наразі ведуться розмови про відновлення військових судів. Це пов’язано не тільки з компетенцією служителів Феміди, а й з оперативністю розгляду справ. Якщо для цивільного суду розгляд справи протягом трьох-чотирьох місяців, а інколи й пів року — цілком прийнятна річ, то для військових має бути більша оперативність. На війні всяке стається — свідки можуть загинути чи потрапити в полон. А без них неможливо домогтися повноцінного розгляду справи й ухвалення об’єктивного рішення.
