Заява керівника апарату генсека НАТО Стіана Єнссена про те, що Київ може набути членство у блоці в разі відмови від частини своїх територій, викликала резонанс не лише в Україні, а й на Заході.
На скандальну заяву жорстко відреагували в українському МЗС та Офісі президента. Засудив слова Єнссена і генсек НАТО Єнс Столтенберг. “Україна сама вирішуватиме, коли будуть сприятливі умови для будьяких переговорів”, — наголосив він.
Не змовчали і в Білому домі. “У НАТО не обговорюють можливостей вступу України коштом відмови від територій, які окупувала Росія”, — запевнив координатор стратегічних комунікацій Ради національної безпеки США Джон Кірбі. Та й сам автор заяви перепросив за свої слова. “Я не мав так говорити. Це була помилка”, — сказав згодом Стіан Єнссен.
Однак маємо розуміти, що такі заяви не з’являються просто так. Вочевидь, на Заході вустами деяких осіб почали зондувати грунт щодо цього питання. Адже контрнаступ ЗСУ йде повільніше, ніж очікувалося, війна затягується і не відомо, доки триватиме. Так, західні партнери запевняють, що підтримуватимуть Україну аж до перемоги. Але потай, вочевидь, мріють про свою “теплу ванну”.
Ситуацію довкола резонансної заяви аналізуємо разом з директором Українського інституту політики Русланом Бортником, президентом Розвиткової агенції досліджень та аналітики (РАДА) Дмитром Васильєвим та директором Інституту соціально-політичного проектування “Діалог” Андрієм Миселюком.
— Чи варто серйозно сприймати слова Стіана Єнссена?
● Р. Бортник:
— Так. Вибачення Єнссена прозвучало не в дусі “я помилився, моя думка неправильна”. Його слова мали інший підтекст — “помилкою було говорити це публічно”.
На Заході справді розглядають модель компромісу, коли Україну приймають у НАТО і ЄС, надають їй гарантії безпеки та економічного відновлення. Але ці гарантії поширюються лише на підконтрольні Києву території, а непідконтрольні залишаються під фактичною владою Росії.
Судячи з усього, на Заході з’являється певна втома від війни, триває пошук ідей і тестування їх через громадську думку. Це такий собі дзвіночок для нас, що ми маємо швидко думати. Бо політична кон’юнктура і настрої наших союзників можуть змінитися. А жодна підтримка не може бути вічною.
● А. Миселюк:
— Єнссен не заперечив існування озвученого сценарію, а наголосив, що його потрібно розглядати у ширшому контексті. Це означає, що у НАТО тривають дискусії стосовно того, як може бути врегульована російсько-українська війна. Там серйозно аналізують варіант, коли нашим військам до зими не вдасться кардинально переломити ситуацію. Зауважу, що раніше основний сценарій був трохи іншим: Україна досягає значних успіхів у своєму контрнаступі, диктує з позиції сили умови миру Росії, ці переговори починаються до зими.
До зими залишається не так багато часу. І оскільки наші успіхи не такі, як багато експертів та політиків на Заході сподівалися, у НАТО вже розмірковують над тим, на яких умовах можна буде говорити про мир тепер. І повертаються до думки, яку вперше озвучив ще минулого року відомий американський політолог Генрі Кіссінджер, — про те, що Україна може поступитися певними територіями, а Росія натомість дає зелене світло на її вступ до НАТО.
— А як ви розцінюєте ідею, озвучену чиновником НАТО?
● Д. Васильєв:
— Представники української влади чітко заявили: ніякого обміну територій на членство в НАТО не буде. І у США спростували, що в Альянсі розглядають можливість вступу України за рахунок відмови від територій.
Україну потрібно приймати в НАТО лише в кордонах 1991 року. Якщо Україна вступить в обмежених кордонах, це буде прецедентом для світу, що ми погоджуємося на окупацію наших територій.
● А. Миселюк:
— Я вважаю, що нам треба підходити до ситуації прагматично. Ми не відмовляємося від офіційно проголошеної мети — повернути кордони 1991 року. Але можемо, як пропонують нам на Заході, зробити це дипломатичним шляхом.
НАТО готове використати досвід Німеччини після Другої світової війни. Нагадаю, 1955 року до Альянсу вступила лише Західна Німеччина, а Східна Німеччина залишалася поза блоком. І згодом ФРН (Західна Німеччина), досягнувши процвітання, повернула решту територій, що були під радянською окупацією.
● Р. Бортник:
— Щодо Німеччини, то так, на території ФРН стояли американські війська, на території НДР — радянські війська. Але формально це були незалежні країни. Понад те, з 1973 року вони встановили між собою офіційні дипломатичні зв’язки — ФРН відкрила посольство в НДР, а НДР — у ФРН. Нам такий варіант не підходить. Бо Росія все, що окуповує, відразу приєднує до свого складу, фіксує це у конституції, фактично поглинає.
Понад те. Якщо Київ погодиться на такий сценарій, це буде глибоким розчаруванням проукраїнської частини населення окупованих територій. Багато з них трактуватимуть такий крок як зраду.
— Які території могли би бути предметом компромісу?
● А. Миселюк:
— Лише ті, які окуповані до лютого 2022 року, зокрема Крим та ОРДЛО (окремі райони Донецької та Луганської областей. — Авт.). Про території ж Запорізької та Херсонської областей, а також деякі райони Донеччини та Луганщини, які Росія захопила й приєднала до свого складу торік, тут не може йтися.
● Р. Бортник:
— Безумовно, справедливість та міжнародне право на нашому боці. Але світ дивиться на це дуже-дуже цинічно й сприймає кордони як умовні лінії. Ми маємо розуміти цей цинізм, брати його до уваги та шукати сценарії, за яких наш народ розвиватиметься, а його чисельність та добробут зростатимуть.
Зі сильним народом, з великою чисельністю населення ми рано чи пізно зможемо повернути під контроль будьякі території. І гірший для нас сценарій — це сценарій дикого поля чи руїни, яку ми переживали в XVII столітті. Тоді, незважаючи на всі національно-визвольні змагання наших гетьманів — і лівобережних, і правобережних, — загинула величезна кількість українців, території знелюдніли, й на заході вони були полонізовані, а на сході та півдні — русифіковані.
На тривалий час, до 20-х років ХХ століття (фактично ледь не на 300 років!), наш народ втратив фізичну можливість опановувати й контролювати ці території. Це величезна проблема. Тому в політичного керівництва країни на першому місці має бути збереження і підвищення чисельності населення, гарантування безпеки й високих стандартів життя, а тоді — все решта.
— Чи означав би наш вступ до НАТО припинення війни?
● Д. Васильєв:
— Якщо хтось думає, що можна віддати частину України, і на цьому все закінчиться, то це ілюзія. З Росією не можна домовлятися. Це імперія зла. Вона не буде зупинятися, а піде далі. Її треба зруйнувати — через деокупацію всіх наших територій і запровадження настільки руйнівних санкцій, щоб у неї не було можливості нормально розвиватися. Росія має розвалитися. Якщо вона не розвалиться, то буде постійною загрозою для світу.
● А. Миселюк:
— А я вважаю, що це шлях до припинення війни. По-перше, треба розуміти, що санкції проти Росії у будь-якому випадку будуть продовжені — вони й далі її економічно послаблюватимуть. Україну ж наші партнери посилюватимуть у військовому сенсі.
По-друге, якщо Україна стане членом НАТО, продовження конфронтації не матиме сенсу, бо означатиме остаточну катастрофу для країни-агресорки.
● Р. Бортник:
— Урешті-решт, Москва навряд чи сама піде на такі домовленості. Тому що метою російського вторгнення не була лише окупація України. РФ, анексувавши частину України й встановивши тут свій режим, хотіла створити кризу безпеки для Європи, для НАТО, викликати страх у Варшави, Будапешті, Бухаресті, Софії й так далі. Страх, який би змусив лідерів держав — членів НАТО та ЄС домовлятися з Москвою про свою безпеку. Цілі Кремля були геополітичні! Тому, якщо Росії запропонують зберегти формальний контроль (без юридичного закріплення, бо ніхто на це не погодиться) за окупованими територіями, вона на це не погодиться, і війна триватиме далі.
