“Трагічно бачити, як Сполучені Штати стають на бік диктатора Путіна”, — так цивілізований світ відреагував на зупинення військової допомоги Україні. Відомо, що пауза стосується усієї зброї, зокрема і тієї, що була законтрактована й оплачена за Байдена.
На такий радикальний крок Дональд Трамп пішов після того, як Володимир Зеленський у США наполягав на гарантіях безпеки для України в обмін на підписання угоди про корисні копалини. Команда американського президента розцінила його дії як небажання домовлятися про мир. “Я хочу негайного припинення вогню, а Зеленський хоче далі воювати, хоча він не має козирів. У нього є козирі лише разом з підтримкою Америки. Або ви закінчуєте війну, або воюєте далі без карт у руках — і ми подивимось, що у вас вийде”, — заявив господар Білого дому після суперечки з українським президентом в Овальному кабінеті.
Водночас представники адміністрації США зажадали вибачень від українського президента і заяв про готовність до припинення вогню. “У Білому домі хочуть почути від Зеленського, що він шкодує про те, що сталося, що він готовий підписати цю угоду про мінерали і брати участь у мирних переговорах”, — повідомив радник президента США з нацбезпеки Майк Волц.
Провальний результат зустрічі Зеленського і Трампа змусив заворушитися Європу. Наші союзники оголосили про створення “Коаліції охочих” і про підготовку свого плану миру разом із Києвом. Водночас європейці закликали Україну та США повернутися за стіл переговорів і підписати угоду про корисні копалини.
— Я не є оптимістом щодо ініціативи зі створення “Коаліції охочих”, — зазначає голова Центру аналізу та стратегій Ігор Чаленко. — Адже бачимо, що Макрон запропонував обмежене перемир’я — у повітрі, на морі та в енергетиці, а Британія тут же спростувала, що погодила цей варіант. Немає згоди між двома країнами, а у Європі їх десятки.
— Дональд Трамп може підтримати мирний план європейців лише за змістом, але не за формою, — додає політичний експерт Ярослав Макітра. — Бо, на думку Трампа, він — єдиний, хто спроможний припинити війну в Україні, і лаври миротворця мають дістатися тільки йому. Усе, що робитимуть інші політики, господар Білого дому може взяти до уваги, але все одно подаватиме це як власну ініціативу і як власне досягнення. Принаймні говоритиме: “Це я до цього доклався”. Європейці кажуть, що мають кілька варіантів мирного плану. Ну це вже краще, ніж обговорювати, що робитимуть європейські війська в Україні після встановлення миру.
— Припускаю, що Трамп уже розробив план так званого мирного врегулювання разом з Путіним і навряд чи буде готовий вносити до нього істотні зміни, — каже експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна” Петро Олещук. — Цілком можливо, Трамп і Путін планують найближчим часом закріпити цей план на якомусь спільному саміті. Це, власне, є поясненням того, чому ні європейців, ні українців до переговорів ніхто не запрошував. Якби Трампові була цікава думка європейців, він би їх запросив.
Ідея мирного плану, який наші союзники готові презентувати Трампу, — це лише спроба європейців зберегти євроатлантичну єдність, продемонструвати відкритість до діалогу. Вони чіпляються за єдність зі Сполученими Штатами щосили. Але є всі підстави вважати, що у Вашингтоні навряд чи хтось відреагує на пропозиції Європи.
— Чи можливе потепління у відносинах Києва і Вашингтону після провальної зустрічі Трампа та Зеленського?
● І. Чаленко:
— Представники адміністрації США кажуть, що хочуть почути, чи шкодує Зеленський про суперечку, яка відбулася в Овальному кабінеті, і чи стоїть він на позиції миру. Насправді ці два пункти президент уже озвучив. Виходить, що від Зеленського вимагають того, що він уже сказав. Це елемент маніпуляції. Як на мене, Трамп більше хоче, щоб Зеленський попросив у нього вибачення. Але цього, вочевидь, не варто робити, бо тоді ми потрапляємо під протрампівський наратив подальших перемовин з РФ.
Паралельно треба шукати шляхи примирення з адміністрацією Трампа. Сподіваюся, що над цим нині працюють в Офісі президента. У Трампа специфічний погляд на геополітику, на Україну та на Росію, і ми повинні брати це до уваги.
● П. Олещук:
— Тут питання не в особистих взаєминах Трампа та Зеленського. Для Трампа й для нинішньої американської еліти взагалі немає ніякого Зеленського, немає ніякої України. Є Путін, з яким вони планують перезавантажувати відносини. А Зеленський чи будь-який інший президент України їм потрібен просто для того, щоб довести свій план мирного врегулювання до його відома й щоб він цей план санкціонував. От що ховається за заявами про те, що Зеленський не хоче миру. Очевидно, Володимир Зеленський не готовий санкціонувати угоду Трампа, але велике питання, чи хтось із українських лідерів зможе зробити це.
Радник Трампа з нацбезпеки Майк Волц уже заявив, що США пропонуватимуть Україні погодитися на відмову від територій в обмін на гарантії безпеки. Але гарантії безпеки не від США, а від Європи. Виникає запитання: як американці можуть обіцяти гарантії від Європи, якщо Європа навіть не залучена до переговорного процесу, і в чому ці гарантії полягатимуть?
Cкидається на те, що американці просто хочуть протиснути свої домовленості з Путіним, і головне їхнє завдання — ці домовленості легалізувати. Якщо ж Україна не погодиться їх сприймати, адміністрація Трампа може просто сказати: “Українці недоговороздатні, тож ми перезавантажуємо відносини з Росією, скасовуємо санкції, відновлюємо торгівлю. А якщо Україна раптом захоче припиняти війну, то хай тоді вже звертається”.
● Я. Макітра:
— Якщо Україна піде на якісь домовленос т і, які влаштовують адміністрацію США, то ситуацію можна буде відмотати назад. Ми ж пригадуємо, як Трамп казав про 4% рейтингу Зеленського й про те, що Зеленський диктатор, а потім дивувався “Хіба я міг таке говорити?”
Однак точкою неповернення може стати, по-перше, цілковите припинення допомоги Україні, зокрема військової. По-друге — безпосередня зустріч Трампа з Путіним узагалі без врахування думки Європи та України. Тоді можна говорити про повний розрив відносин. Америка в кращому випадку залишиться осторонь конфлікту, у гіршому — можливо, якось навіть сприятиме Росії.
— Як вважаєте, чи може бути все-таки підписана угода про корисні копалини?
● Я. Макітра:
— Звісно, угоду можуть підписати, її проєкт уже погоджений. Але треба розуміти, що спір виник не через цей документ, а через загальну концепцію закінчення війни. Україна розглядає угоду про корисні копалини як елемент припинення російської агресії. І каже, що недостатньо просто підписати цей папір, треба, щоб США надали гарантії безпеки.
Тим часом Сполучені Штати не називають цю угоду якоюсь гарантією безпеки, а визнають її як можливість повернути американські гроші, які Україні ніхто не давав з умовою повернення. Тож проблема не в підписанні самої угоди, а в тому, що відбувається довкола неї. Україна боїться, щоб не сталося так, що Трамп скаже: “Ну все, ми в України забрали гроші, питання закрите. Я пішов далі. Вирішувати питання з Панамою, Мексикою тощо. А ви собі робіть що хочете”.
● П. Олещук:
— Так, договір про природні копалини, судячи зі заяв адміністрації Трампа, йде як навантаження до згоди України на трампівський план мирного врегулювання. Зеленський має висловити жаль із приводу своїх заяв, підписати угоду про природні ресурси і погодитися на компроміси в межах так званих мирних перемовин. Зеленський сказав, що готовий підписати угоду, але про ресурси. Очевидно, що для американців цього мало. Вони хочуть угоди про ресурси, а також угоди з Путіним.
— Чи може Україна вистояти без військової допомоги США?
● І. Чаленко:
— Вистояти буде дуже-дуже складно. Бо Штати надають нам унікальні розвідувальні дані. Ми використовуємо на фронті американські Starlink для доступу до інтернету. На деяких ділянках є альтернатива Starlink, але все ж американська супутникова мережа — надзвичайно важливий ресурс для нас. Нам украй потрібні ракети для зенітно-ракетних комплексів Patriot. Дехто каже, що ми можемо замовляти їх у Японії, але для закупівлі все одно потрібен буде дозвіл Сполучених Штатів.
Зазначу, що третина зброї, яку нині використовують Сили оборони, зі США. Ще 30% ми отримуємо від Європи, і ще 40% того, що потрібно на фронті, виробляємо самі. Втрата підтримки з боку Америки значно послабить наші позиції. Це дуже песимістичний сценарій, але наразі не варто говорити про те, що нас чекає Армагеддон. Усе ще може змінитися.
● П. Олещук:
— Історія із припиненням допомоги непроста. Трамп має пояснити виробникам зброї, чому припиняє контракти. Зрозуміло, що йому байдуже на ці контракти. Однак у США є суд, і виробники зброї можуть піти туди, щоб обстояти свої права.
Хай там як, але адміністрація Дональда Трампа усілякими способами перешкоджатиме обороні України. Тому покладатися на Сполучені Штати не варто. Тепер усе впиратиметься у позицію Європи. Поки що європейці не готові відкрито протистояти Штатам, а воліють рухатися у руслі американської політики. Якщо вони займатимуть позицію, симетричну до позиції США, то це справді може бути для нас катастрофою. Якщо ж наважаться діяти незалежно — збережуть підтримку України й розширюватимуть військову допомогу, про що неодноразово заявляли раніше, тоді для нас з’являться варіанти.
● Я. Макітра:
— Ми ще маємо запаси зброї, тому певний час можемо протриматися. Надалі ж багато залежатиме від того, чи допоможе нам Європа, і від того, яка ситуація буде у самій Росії — чи здатна вона на великий наступ. Факторів тут може бути багато. Але всім зрозуміло: ситуація для нас дуже складна.
Тому, якщо є можливість запобігти союзу Трампа й Путіна, зокрема із залученням прем’єрки Італії Джорджі Мелоні чи інших європейських політиків, то Україна повинна такою можливістю скористатися. Це в жодному разі не означає, що ми маємо здати свої позиції, пообіцяти чи, не дай Боже, підписати якийсь документ про відмову від територій. Є певні червоні лінії, і президент на них чітко вказав. Але там, де ми можемо поступитися, де можемо трішки зменшити градус напруги, це треба робити. Тому що тут стоїть питання не особистих стосунків Зеленського і Трампа, а питання мільйонів людей та існування нашої держави загалом.
