Сотні тисяч уболівальників пам’ятають цього неперевершеного голкіпера. Юрій Сусла став грати у львівських “Карпатах” на початку створення команди — в 1963-му. А Кубок України 1969-го здобув як тренер цього клубу. Я завітав у гості до пана Юрія, аби познайомитися ближче.
...Юрій Федорович гостинно запрошує у свою трикімнатну квартиру в центральній частині Львова. У кожній кімнаті — кахельна піч, старенькі меблі.
Ми вмощуємось у вітальні. Юрій Федорович сідає близько до мене — каже, що погано чує. “Ще в молодості заробив на полі двостороннє запалення вуха, — пояснює чоловік. — І от уявіть: температура у мене — під 40, біль нестерпний, я кажу тренерові, що не можу вийти на наступний матч.
Але я ж грав ще у ті часи, коли у складі команди був лише один воротар! Якщо не я, то хто тоді стане у ворота? Тож у лікарні мені зробили укол, який зняв біль і знизив температуру. Але лікар тоді попередив: на старості я можу втратити слух. Так і сталось”.
МАЙСТЕР ПЕНАЛЬТІ
Юрій Сусла був неперевершеним при відбиванні 11-метрових ударів. Бувало, що в серії післяматчевих пенальті він “брав” по три й навіть по чотири такі удари. Голкіпер ділиться цікавим фактом із дитинства: “Я, як й інші діти, подавав футболістам м’ячі з-за воріт. Мені вдавалося вгадувати траєкторію польоту м’яча — тому я біг за ним одразу в правильному напрямку”.
Помічаю, що під час нашої розмови воротар час до часу стискає зуби і намагається випрямити ногу. “Судоми замучили”, — пояснює.
Травми, отримані під час ігрової кар’єри, даються взнаки дотепер. “От погляньте на мою праву стопу — вона нерівна. Це тому, що у молодості я зламав стопу: ми тоді грали м’ячами, які під час дощу розбухали, як пампухи, і ставали дуже важкими. А я м’яч вибивав аж до чужих воріт. От і травмувався”, — каже Юрій Федорович. Крім того, у нього — два протези у тазостегновому суглобі, тріщина хребта, розрив м’яза грудної клітки... Усе це підтверджує, що професійний спорт — фізично важка й небезпечна для здоров’я праця.
“ЖИГУЛЮ” ВЖЕ 45!
Квартиру, в якій ми спілкуємось, Юрій Сусла отримав, працюючи тренером у “Карпатах”.
“О, в цій квартирі перший ремонт мені робили вболівальники. За гроші, звісно. Але хлопці були такі раді, що спілкуються зі мною, — каже. — А вже наступні ремонти я робив сам. І мурував, і шпаклював і шпалери клеїв. Я ж в 14 років уже був столяром 4-го розряду. У 21 — слюсарем 5-го розряду.
Я все вмію робити. У 1975 році я купив собі “Жигулі” й жодного разу не їздив ними на сервіс. Все ремонтую сам. І, до речі, дотепер їжджу на цій 45-річній машині. Наприклад, у рідний Перечин, що біля Ужгорода. У мене там будинок, сад, виноградник... А яке вино я роблю! Ой, давайте спробуємо!”
У 1975 році я купив собі “Жигулі” й жодного разу не їздив ними на сервіс. Все ремонтую сам. І, до речі, дотепер їжджу на цій 45-річній машині.
Юрій Федорович підіймається з крісла, розтирає занімілу ногу, підходить до серванта й відкорковує пляшку вина. Терпкий запах наповнює кімнату. Куштуємо — смак неперевершений!
“ЗА ЩО ВІН ТАК ЗІ МНОЮ?”
Юрій Федорович багато розповідає про свою кар’єру. Та в один момент на його обличчі з’являється сльоза.
“Знаєте, що мене болить дотепер? Несправедливість і людська підлість, — каже. — Коли “Карпати” виграли Кубок СРСР, ми подали документи на звання “Заслужений тренер”. Ернест Юст був першим тренером, я — другим. У підсумку звання присвоїли Юсту і Карлові Мікльошу, який ніколи тренером не був, а лише гроші з кишені в кишеню перекладав. Уже потім з’ясувалося, що саме Мікльош мої документи спочатку приховав, а потім і “загубив”. За що він так зі мною вчинив?..
Через багато років я пішов у Львівську федерацію футболу з проханням вирішити це питання. Мені сказали: “Тисяча доларів — і все готово”. Я пішов, гримнувши дверима”.
“ВАСИЛЬОВИЧУ, Я У КИЄВІ!”
Юрій Федорович пишається дружбою з видатним українським футболістом і тренером Валерієм Лобановським.
“Коли я працював тренером “Карпат”, то часто їздив переглядати матчі київського “Динамо”, щоб мати повну інформацію про гравців, — пригадує Юрій Сусла. — Напередодні телефонував до Лобановського і казав: “Васильовичу, я у Києві, можете мені організувати готель?” І він завжди без проблем робив це. Мало того, він брав мене в клубний автобус, який їхав на гру, показував заявку на матч.
Чому Лобановський так тепло до мене ставився? Він вважав мене фартовим: тільки-но я приїжджав до Києва, “Динамо” неодмінно перемагало (Усміхається). Насправді ж команда перемагала, бо була дуже сильна. Але Валерій Васильович вважав інакше”.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як через недоброчесного росіянина українець отримав "золото" із суттєвим запізненням
