Завершився Кубок Європи з бобслею у латвійському місті Сігулда. 27-річна Лідія Гунько та 29-річна Ірина Ліщинська вибороли для України бронзову нагороду — це був їхній дебютний виступ на міжнародній арені. Тренуватися разом вони почали лише у листопаді. Раніше дівчата робили успішну кар’єру в інших видах спорту.
“Десять років свого життя я присвятила легкій атлетиці, а точніше бігу, — розповідає Ірина Ліщинська. — Якось мій приятель сказав, що президент Федерації бобслею Михайло Гераскевич шукає бігунку для формування екіпажу-двійки, яка відповідатиме за розгін. Приятель порекомендував мене. Та вже після першого заїзду я відмовилася продовжувати. Річ у тім, що на швидкості 110 кілометрів ми впали. Я пошкодила праве плече. Захотіла повернутися додому й більше ніколи не мати справи з бобслеєм. Та тренер переконав мене, сказав, що без падінь неможливо досягнути успіхів у бобслеї. Тож я продовжила”.
“А я починала спортивну кар’єру у стронгвумені, — каже Лідія Гунько. — Найбільше моє досягнення — звання віцечемпіонки світу. Мій показник у становій тязі — 230 кілограмів, у жимі лежачи — 110 кілограмів. Та я була змушена завершити кар’єру у цьому богатирському спорті через дві травми — розриви хрестоподібних зв’язок на обох колінах. Позаду — чотири операції.
Опинилася у збірній України з бобслею у ролі фізіотерапевтки, оскільки раніше опанувала ремесло масажистки. Два роки приглядалася до занять і врешті вирішила сама спробувати. Пригадую, уперше проїхалася юніорською трасою — зі стартом на дев’ятому із 16-ти віражів із максимальною швидкістю 70 кілометрів за годину. Сподобалось! Потім почалися серйозніші випробування — із швидкістю понад 110 кілометрів за годину, кожне з яких і досі супроводжує страх”.
Лідія Гунько зазначає, що досвід, який вона набула у богатирському спорті, дуже їй допомагає. “Наприклад, коли доводиться тягнути 170-кілограмовий боб до місця старту — іноді це до 30 метрів”, — каже спортсменка.
Функція Ірини Ліщинської — розігнати боб, Лідії Гунько — кермувати. “Зазвичай я біжу по льоду 30 метрів, — каже Ірина Ліщинська. — А потім застрибую у машину і вже не відповідаю за керування. Моє завдання — знати всі віражі й правильно дихати, бо будь-яка помилка може призвести до втрати свідомості через високий тиск. Усередині боба тіло дуже трясе, там шумно — таке враження, що ти потрапила на завод! Також мені потрібно спрогнозувати, коли саме треба фінішувати, бо беру участь у гальмуванні боліда”.
“Керувати бобом зовсім нелегко, — запевняє Лідія Гунько. — Кермо в бобслеї нагадує два троси, натягнуті до лівого та до правого ковзана. Щоб звернути праворуч, треба потягнути донизу правою рукою трос, відповідно лівий трос спрямує болід ліворуч. Важко психологічно, бо відповідаю не лише за себе, але й за партнерку. Ми робимо щонайбільше два спуски на день, оскільки навіть після цього навантаження відчуваємо нестерпний біль голови. Спуск у боліді прирівнюють до польоту у супершвидкісному винищувачі”.
Лідія Гунько додає, що їхній тандем не має власного боліда, бо його вартість становить аж 50 — 55 тисяч євро. “Доводиться орендувати боб у латишів, це коштує майже сто євро на добу, — каже спортсменка. — Надіюсь, що це не завадить нам уперше в історії України завоювати олімпійські ліцензії у бобслеї. Для цього потрібно потрапити у першу двадцятку світу за підсумками відбіркового сезону”.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як країнський сновбордист приголомшив світ неймовірним трюком
