“Експрес” продовжує розповідати читачам про українських спортсменів, які зійшли на п’єдестал у Токіо. Один із них — 25-річний плавець Михайло Романчук. На Олімпійських іграх він здобув срібну медаль на дистанції 1500 метрів та бронзову — на 800-метрівці.
“МАРИНКА ЙОГО ДУЖЕ НАДИХАЄ!”
“У дитинстві Михайло відвідував гурток з малювання та бальні танці. Наприкінці другого класу сказав, що малювати не буде, а завершивши четвертий, вирішив покінчити і з танцями. Тоді Михайло й захопився плаванням”, — розповідає подробиці із дитинства свого сина Олена Романчук.
Родина Романчука тоді жила в Аргентині. “Ми подались туди на заробітки, — каже мама Михайла Романчука. — Мешкали в сім’ї місцевих, тож так сталося, що син спершу опанував іспанську мову, а української не знав. Коли Михайлові було шість років, вирішили повернутися до рідного Рівного. Там я працювала вчителькою, і Михайлик потрапив до мого класу — за пів року син вивчив українську мову!”
За словами пані Олени, однокласники сина тривалий час не знали, що вона — його мама. “Я заборонила йому мене так називати у школі, — розповідає жінка. — Але якось простуємо ми із сином вулицею, їмо морозиво, тримаємося за ручки, а назустріч іде один мій учень і каже: “А чого ж це ти, Михайлику, Олену Едуардівну за руку тримаєш?” Після цього ми не приховували родинних зв’язків, — розповідає мама спортсмена. — До речі, Михайло часто ображався, що я йому не приділяю достатньо уваги у школі. Якось психолог проводив тестування і питав, що б ви хотіли змінити у школі, то Михайло відповів, що мріє, щоб його похвалила вчителька. А я ж не робила цього, аби уникнути непорозумінь та претензій від батьків інших дітей. До слова, син закінчив школу із золотою медаллю”.
За спортивне виховання сина у родині Романчуків відповідав батько.
“Чоловік працював тренером з легкої атлетики, — каже Олена Романчук. — Возив Михайлика о шостій ранку на тренування, а коли через опалювальний сезон басейни закривали, то брав сина до себе в гурток з легкої атлетики”.
Серед хобі у Михайла чільне місце займає читання. “Завдяки книжкам він заспокоює нерви, — каже мама. — А ще захоплюється Формулою-1!”
Сім’я Романчуків відзначає велику роль у вихованні та становленні свого сина Петра Нагорного, особистого тренера спортсмена. “Ці медалі треба поділити між Михайлом і Петром Нагорним, який присвятив нашому сину 20 років свого життя, — каже Олена Романчук. — Сумарно за рік Михайло пропливає 2500 кілометрів, а його тренер цю відстань проходить пішки поруч, постійно щось підказуючи. Потім Михайло відпочиває, а тренер вечорами сидить і думає, що далі зробити, щоб хлопець прогресував. Наш син зійшов на олімпійський п’єдестал лише тому, що потрапив саме до цього тренера”.
А ще Олена Романчук запевняє, що на спортивну кар’єру її сина позитивно вплинуло одруження з Мариною Бех-Романчук, 26-річною чемпіонкою Європи та віцечемпіонкою світу зі стрибків у довжину, яка у Токіо посіла п’яте місце.
“Михайло приятелював з дівчатами, але це була лише дружба, — зазначає Олена Романчук. — Він був цілковито зосереджений на спорті і казав, що займеться вибором майбутньої дружини після Олімпіади-2024, у 28-річному віці. Однак у Ріо-де-Жанейро відбулася щаслива зустріч з Мариною, і вже через три місяці він сказав, що знайшов свою людину. Ще за пів року зробив їй пропозицію та одружився. Їхній квітково-цукерковий період досі триває! Маринка сина дуже надихає, вона його муза і його крила”.
Маринка сина дуже надихає, вона його муза і його крила.
“ОЛЕГ МОЖЕ І ЧАРКУ ПЕРЕХИЛИТИ В КОМПАНІЇ”
36-річна Олена Костевич здобула в Токіо бронзову медаль із кульової стрільби з пневматичного пістолета на 10 метрів. Це — четверта її медаль у п’яти Олімпійських іграх, оскільки вона вигравала золото в Афінах-2004 та дві бронзи у Лондоні-2012.
“Медаль у Токіо для Олени — особлива, бо вперше виборола таку нагороду в статусі мами, — каже Сергій Бондар, тренер з кульової стрільби. — Після Олімпіади-2016 вона пішла у декретну відпустку, народила дівчинку”.
Олена Костевич здобула бронзову медаль у Токіо в дуеті з 38-річним Олегом Омельчуком, який учетверте в кар’єрі взяв участь в Олімпійських іграх і вперше зійшов на п’єдестал. У Пекіні-2012 українець посів четверте місце, у Лондоні-2012 — п’яте, а в Ріо-де-Жанейро-2016 не пройшов у фінал.
“Так, Омельчук був дуже засмучений тим, що часто зупинявся за крок від п’єдесталу, — каже Сергій Бондар, який уже 25 років працює особистим тренером новоспеченого призера Олімпіади-2020. — Але він не переставав працювати. Усі невдачі забував на риболовлі. Олег — рибалка зі стажем. Може довго сидіти біля водойми, а іноді їде рибалити на всю ніч.
До речі, Олег планував привезти з Токіо не лише медаль, але й засоби для риболовлі. А я йому казав: “Не покидай олімпійського селища, бо це великий ризик бути покараним”. Через ковідні обмеження Омельчук так і не вирвався звідти і не завітав до рибальського магазину”.
За словами тренера, Олег Омельчук має ще одне хобі — “тихе полювання”. “Він страшенно любить збирати гриби разом зі своєю дружиною, яка складає йому компанію і на риболовлі”, — додає він.
Сергій Бондар відзначає простоту свого підопічного. “Олег ніколи не матиме зіркової хвороби, — запевняє тренер. — Він простий хлопець, з народу. Багато допомагає юним спортсменам, багато працює, а коли є привід, то може і чарку перехилити в компанії”.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як Дарія Білодід та Ігор Рейзлін йшли до олімпійської медалі
