До старту Swiss Peaks Trail 2022 організатори допускають лише спеціально підготовлених і досвідчених атлетів, за спиною яких участь у 100-мильних (160 кілометрів) забігах. Але навіть з таким ретельним добором до фінішу дістається лише половина учасників.
Цьогоріч тут стартувало 228 атлетів, а фінішувало лише 127. Українка Дарія Боднар не лише добігла, вона посіла друге місце в своїй категорії. Гірську трасу довжиною 360 кілометрів 38-річна жінка пробігла за 118 годин 7 хвилин і 27 секунд.
— До цього забігу я готувалася декілька років, — каже Дарія Боднар. — Там дуже суворий відбір, адже під час забігу слід подолати 13 гірських вершин зі сумарним набором висоти 26 тисяч метрів. Половина шляху пролягала на висоті 2600 — 2900 метрів над рівнем моря. Там при великому фізичному навантаженні починається кисневе голодування із запамороченням, нудотою...
— 118 годин — це п’ять діб. Чи був час на сон, відпочинок?
— Ті люди, які просто випробовують себе на цьому ультрамарафоні, і сплять, і відпочивають. Для лідерів же, а я йшла на перемогу, це неприпустима розкіш. Я запланувала на всю дистанцію 4 — 5 “відключок” на 5 — 7 хвилин і дві на 40 хвилин. Але на 275-му кілометрі мене накрив неконтрольований сон. Я просто впала на узбіччі під дерево і проспала три години. Це була тактична помилка, яка завадила перемогти. Але організм не обманеш, він просто вимкнувся.
На 275-му кілометрі мене накрив неконтрольований сон. Я просто впала на узбіччі під дерево і проспала три години.
— Чим харчуються марафонці на такій дистанції?
— Я мала із собою спеціальні спортивні харчові гелі. Гадала, що мені їх вистачить на п’ять діб, але знову ж таки підвів організм. Після 14-спожитих гелів шлунок сказав “стоп”. Довелось переходити на їжу, яку дають організатори. Такі пункти харчування розташовувались кожні 15 — 17 кілометрів. Там можна було попити чаю, випити гарячого бульйону, з’їсти канапку. Крім них, на всій трасі було шість так званих баз життя. Там можна було прийняти душ, попросити про масаж, поспати, поїсти. Після того як перестала вживати свої гелі, я з’їла десь 500 грамів ковбаси, три порції котлет і випила безліч чашок бульйону. На тому і добігла.
— На старт виходять люди підготовлені, але фінішують далеко не всі. Чому так?
— Переважно через травми. Виснажені м’язи підвладні розривам, розтяжкам. Ми біжимо по величезних каменях, дряпаємось угору по канатних поруччях над прірвами, спускаємось з гір по гравію, перестрибуємо потічки... У людей “вилітають” суглоби...
— З вами щось схоже траплялось?
— Так, десь на 100-му кілометрі я сильно вдарилась до кам’яної брили лівим коліном. А за 35 кілометрів до фінішу у мене сталось запалення м’яза над правим коліном. Але я витримала і добігла.
— До речі, що у вас за взуття, яке витримало забіг на 360 кілометрів?
— (Усміхається). У мене спеціальні професійні кросівки для таких забігів. Я стоптала три пари під час ультрамарафону! Порвала і замінила вісім чи дев’ять пар шкарпеток, а також шість разів міняла верхній одяг, бо він намокав і ставав важким.
— Як почуваєтесь після такого випробування?
— Ви знаєте, добре. Я примудрилась не понатирати мозолів на ногах, тому швидко відновилась. Щаслива!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як у таборі на Хмельниччині надають психологічну допомогу дітям, які пережили війну
