Син киянки загинув у зоні активних бойових дій у перші місяці великої війни. Однак через те, що ця територія нині тимчасово окупована і там не працюють органи державної влади, жінка не змогла отримати свідоцтво про його смерть. А без такого документа ні спадщини не оформляють, ні виплати за полеглого не видають. Щоб отримати свідоцтво, киянці довелося звернутися до Верховного Суду.
Як зазначається у матеріалах справи, молодшого сержанта призвали на службу за мобілізацією на початку квітня 2022-го й призначили командиром бойової машини. А через пів місяця зв’язок з ним обірвався. Мати звернулася із заявою про безвісти зниклого сина до поліції, а звідти матеріали скерували у військову частину, де провели службове розслідування і склали відповідний акт. У ньому зазначено, що бойовий підрозділ, у якому служив син заявниці, потрапив під потужний ворожий обстріл і змушений був відступити на околицю села Новоселівка Покровського району, що на Донеччині, де зайняв позиції у приміщенні місцевої школи. Згодом почався ще один артилерійський обстріл, який зруйнував приміщення навчального закладу. Після припинення ворожого вогню бійці підрозділу дістали з-під завалів школи поранених та загиблих. Серед полеглих був і командир бойової машини. Його тіло поклали на подвір’ї за школою, але через інтенсивність боїв евакуювати загиблого бійця не вдалося.
Оскільки Новоселівка тимчасово окупована, там не працюють органи державної влади, тому неможливо зареєструвати факт смерті воїна у встановленому законом порядку й видати лікарське свідоцтво про смерть. А за таких обставин у столичному ДРАЦСі видати матері загиблого свідоцтво про його смерть відмовилися. Жінці довелося звернутися до суду.
Оболонський районний суд столиці став на бік позивачки. Проте Міноборони подало апеляцію, у якій, зокрема, просило рішення суду першої інстанції скасувати й відмовити у задоволенні заяви матері загиблого бійця. Свої вимоги відомство обгрунтувало тим, що Цивільно-процесуальним кодексом не передбачена можливість встановлення факту смерті військовослужбовців на тимчасово окупованій території. А оскільки мати звернулася із заявою про зниклого безвісти сина, то така особа може бути оголошена померлою лише через два роки після закінчення воєнних дій. Тому, на думку Міноборони, звернення матері до суду передчасне. У відомстві стверджували, що доказами на підтвердження смерті військовослужбовця можуть бути: довідка про загибель, видана командуванням військової частини; повідомлення про смерть, видане територіальним центром комплектування та соціальної підтримки; колективний акт про настання смерті, складений на місці загибелі і завірений командиром військової частини, та інші докази. Але заявниця їх суду не надала.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду України зазначив, що факт загибелі молодшого сержанта засвідчує акт про настання його смерті. Він оформлений у ході розслідування командиром військової частини, про що є відповідна копія витягу з наказу. Тож суд захистив права матері загиблого військовослужбовця, а касаційну скаргу Міноборони залишив без задоволення. Відтак жінці нарешті зможуть видати свідоцтво про смерть сина в столичному ДРАЦСі. І вона може претендувати на відповідну компенсацію.
— На жаль, наше законодавство не передбачає інших варіантів визнання факту смерті безвісти зниклого військовослужбовця, аніж через суд, — каже Роман Лихачов, правозахисник. — Тому зазвичай без свідоцтва про смерть родичі не можуть отримати виплат за загиблого бійця. Постанова Верховного Суду в цій справі не взірцева, тобто не обов’язкова для виконання іншими судами. Але посилання на неї може слугувати родичам безвісти зниклих бійців додатковим аргументом під час розгляду подібних справ.
