До повномасштабного вторгнення киянин Дмитро Проценко займався ремонтом і прокатом мототранспорту. А ще був щасливим у шлюбі з Анною, подружжя виховувало донечку Вікторію. 26 лютого чоловік вивіз найрідніших зі столиці до села в Макарівському районі, де жили його батьки. А за декілька днів туди попрямувала ворожа техніка.
“Внаслідок обстрілів село залишилось без світла, газу й води, — розповідає 38-річна дружина Анна. — Дмитро не міг сидіти склавши руки, тож приєднався до місцевих сил оборони”. Чоловіки будували блокпости, готуючись дати відсіч ворогові. Якось навіть підірвали російську БМП, яка заїжджала до села. “Одного дня я відповідав за підрив фугасів на дорозі в очікуванні техніки росіян, — каже Дмитро Проценко. — Але дві БМП з десантом зайшли з іншого боку, в тому бою загинуло четверо моїх друзів. На похороні я пообіцяв, що через рік навідаюсь до них у військовій формі”.
Свою обіцянку Дмитро згодом виконав. Та спершу треба було вивезти дружину й доньку на безпечну територію. “Дивом вдалось вибратись через окуповане село, ще й зі спущеним колесом”, — пригадує Анна. Опісля її чоловік повернувся до Києва, де допомагав евакуйовувати цивільних, а потім пішов у військкомат. Дружині повідомив про своє рішення лише після проходження ВЛК. Сказав, що йде захищати країну й своїх найдорожчих людей.
“Я плакала, але не відмовляла, бо розуміла, що марно, — ділиться Анна. — Він вчинив, як справжній чоловік”.
Спершу були навчання, й тому числі й за кордоном. Зрештою, Дмитро Проценко став командиром другого відділення взводу протитанкових ракетних комплексів 44-ї окремої механізованої бригади. Разом із побратимами “Абісин” (позивний обрав на честь свого кота абісинської породи) виконував бойові завдання на Куп’янсько-Лиманському напрямку. “Полювали на ворожі танки”, — пояснює боєць.
Фото надало подружжя
Щоразу перед виїздом на завдання попереджав кохану, що не буде на зв’язку декілька днів, просив не хвилюватись, запевняв, що все буде добре. “Попри це, я писала йому щодня, — зізнається Анна. — Хотіла, аби знав, що весь час думаю про нього”. Вікторія ж надсилала татові власноруч створені малюнки й обереги.
“20 листопада 2023 року року випав перший сніг. Близько п’ятої години ранку ми виїхали на позицію поблизу села Новоселівське, аби змінити побратимів, — розповідає “Абісин”. — Раптом я наступив на міну”. Дмитро зазнав численних осколкових поранень лівої ноги й правої руки. Троє побратимів почали виносити його на ношах, але один із них також наступив на міну, йому відірвало ногу. Тож двоє бійців вирішили спершу винести важкопораненого, а Дмитро залишився чекати на допомогу.
Пригадує: “До евакуаційної точки було приблизно три кілометри, я вирішив пересуватись на колінах. Подолавши близько 500 метрів, захрип і впав. Через значну крововтрату став непритомніти”. Тож лишалось лежати й чекати на допомогу. Раптом почув кроки. “Брат, не дай замерзнути, допоможи вибратись”, — попросив воїна з іншої бригади.
Той накрив його і пішов, повідомивши по рації про пораненого. За декілька хвилин прийшло четверо бійців, які винесли Дмитра до евакуаційної точки, звідки його доправили до стабпункту. Медики зупинили кровотечу й провели оперативне втручання, аби врятувати ногу бійця — у критичному стані була розтрощена п’ята.
“У цей час я щось відчула, стало дуже тривожно”, — ділиться Анна. Тож написала коханому: “У вас випав сніг? Ти не змерз?” Згодом Дмитро відписав: “Не змерз. Сонечко, ти тільки не хвилюйся, я наступив на міну...” Жінка зізнається: “Не знала, чи є у нього ноги... Але запевнила, що все буде добре. Головне, що залишився живим!”
Тим часом бійця евакуювали до харківського госпіталю, де прооперували й перелили два літри крові. Згодом евакуаційним потягом доправили до лікарні Святого Луки, що у Львові, куди й приїхала його дружина. Каже: “Дмитро був блідим, намагався приховати біль, але я бачила, як йому важко”.
Та завдяки присутності й підтримці коханої, стан “Абісина” покращувався, він знову жартував. А потім приїхала 11-річна донечка Вікторія, яка дуже переживала за тата, тож при першій зустрічі довго й міцно його обіймала.
Побратимам вдалось евакуювати й чотирилапу бойову подругу Дмитра. “Афіна прибилась до нього щенятком, — каже дружина. — Ми не могли залишити її у небезпеці”. Тепер на прогулянці багато хто звертає увагу на красиву собаку чорного кольору з помаранчевими лапками й мордочкою. Питають, що це за порода. Анна відповідає: “Порода — фронтова!”
Фото надало подружжя
Загалом за цей час воїнові провели п’ять операцій на нозі й чотири — на руці, видалили 10 осколків. Окрім того, хірурги висікли з п’ятки мертві тканини й кістки, які втратили функціональність, провели пересадку власної шкіри зі стегна, аби закрити дефект м’яких тканин на ушкодженій ділянці стопи. А днями провели складну реконструктивну операцію на долоні — встановили спейсер, що складається з кісткового цементу й антибіотика, яким заповнили відсутній кістковий фрагмент на долоні.
Згодом лікарі планують провести трансплантацію кісток (фрагментами власних чи імплантів) у руку бійця. Наразі Дмитро пересувається у візку. Попри те, що попереду ще тривалий період реабілітації й відновлення, “Абісин” планує повернутись у стрій.
Фото надало подружжя
“А ще в нього є мрія — звести будиночок, де ми спокійно житимемо разом із котом та собакою фронтової породи”, — каже дружина.