Воїн загинув під Бахмутом, діставши смертельне поранення в голову. Молодшого сержанта Назара Чмару посмертно нагородили орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
Любомир Федунь (після зміни прізвища та ім’я — Назар Чмара) народився і виріс у селі Чернилява Львівської області. “Любко захоплювався футболом і часто бавився з хлопцями у війну із дерев’яними автоматами, казав, що буде солдатом”, — розповідає 63-річна мати Марія Федунь.
Згодом хлопець здобув освіту столяра, а після служби в армії поїхав на заробітки за кордон, працював на будівництві. Повернувся до України під час подій на Майдані, брав участь у Революції Гідності. Коли в 2014-му дізнався, що йому принесли повістку, повернувся з-за кордону й став до лав 80-ї ОДШБр. Дістав позивний “Шеф”.
“Він рвався на бойові виїзди, доводилося його стримувати, оберігати, — згадує побратим Андрій із позивним “Мауглі”. — Любомир завжди казав: “Хороший москаль — мертвий москаль”.
“Відтоді був на війні майже весь час”, — каже мати. Робив невеликі перерви та їздив на заробітки, там зустрів українку, одружився, у пари народилась донечка Вікторія. “Він завжди думав про доньку! Навіть на нулі, за 400 метрів від росіян, знаходив можливість спілкуватись з нею”, — каже “Мауглі”. І — з мамою. “Він любив Україну і маму! Не відомо — кого більше”, — розповідає Андрій. Коли приїжджали друзі, щоразу казав: “Це моя мама — найкраща в світі! Такої мами ніхто не має!”
Якось у 2014 році Любомир подзвонив мамі з Луганщини, щоб попрощатись. “Вони тоді потрапили в оточення на 32-му блокпості, — згадує пані Марія. — Ми з молодшим сином Тарасиком впали на коліна і молилися”.
“Коли наш взвод потрапив в оточення, “Шеф” був одним з тих, хто не втратив холоднокровності, — додає Андрій. — Сепаратисти тоді заявили, мовляв, маєте три години, аби здатись, інакше — зрівняємо з землею. “Шеф” сказав: “Я зброю не складу”. Так і сталося, всі бійці вийшли зі зброєю в руках! Любомир зателефонував братові: “Ви молились? Скажи мамі, що ми вийшли”. Зі слів побратимів, “Шеф” був дуже відважний воїн. Вороги давали 150 тисяч доларів за його голову. …
“Шеф” розумів, що почне т ьс я повномас ш табне вторгнення, тому кілька разів відкладав поїздку на заробітки до Чехії. “Таки поїхав у вівторок, а в четвер, 24 лютого, все почалось”, — згадує мати. Одразу ж став шукати можливість повернутись до України. “Тоді масово тікали з країни, в напрямку нашого кордону машина не могла проїхати, тож до пункту пропуску він ішов пішки 12 кілометрів”, — каже побратим Андрій.
“У суботу прибіг додому, — згадує Марія Іванівна. — Вдягнув вишиванку, взяв рюкзак”. Мати намагалася зупинити сина, а він сказав: “Якщо ми не підемо туди, вони прийдуть сюди”. “Я благословила Любка, і він пішов на війну”, — каже пані Марія.
Фото надала мати Марія Федунь
Назар Чмара загинув у селі Берестове Бахмутського району. “Він був командиром групи, взяв бійців і пішов у напрямку терикону, — каже “Мауглі”. — Почався бій. Із кущів лізли вороги, зверху гатив кулеметник. Наших було четверо проти десятків росіян та кількох БМП. “Шеф” дістав поранення в шию, наступна куля — у груди, та він воював далі! Я завжди знав, що “Шеф” не кине, не зрадить, стоятиме до останку. Коли поповнював боєзапас, ворожа куля поцілила в голову”.
...Любомир Федунь любив українські традиції, особливо Різдво — ніс до хати сіно, робив дідуха і перший вдягав вишиванку. Мати поклала улюблену синову сорочку в труну. “Я вишила Любкові ще одну, — плаче Марія Іванівна. — Але він не встиг її вдягнути”.
