Костянтин Сорока зі села Сальник, що на Вінниччині, знає, як боротися з кольками в немовлят, готувати манну кашу та заплітати косички. Чоловік сам виховує чотирьох дітей. Найстаршому, Георгію, — 6 років, близнюкам Миколі та Кості — 5, Іванці — 4.
“Мені, сироті зі школи, понад усе хотілося мати своїх дітей, чути їх дзвінкий сміх, — каже Костянтин. — Із першою дружиною я не зміг відчути радість батьківства — Бог не дарував нам нащадків. Згодом життя склалося так, що я одружився з іншою жінкою. Нас познайомили спільні друзі. Наталя сподобалась мені доброю вдачею. Не зважав на те, що мала кримінальне минуле — через крадіжки. Невдовзі кохана завагітніла”.
Костянтину був 51 рік, коли народився Георгій. Ще через рік — двійня. “Від щастя я не відчував землі під ногами. Щоб заробити копійку, постійно працював. І не відразу зауважив, що щось пішло не так, — каже чоловік. — Після народження хлопчиків Наталя стала зловживати спиртним. Потім стала виносити з дому прикраси, продукти, пропила навіть дитячий велосипед, поки я був на роботі... Я благав її зупинитись”.
Щоб заробити копійку, постійно працював. І не відразу зауважив, що щось пішло не так.
Чоловік вірив, що жінка зможе позбутися поганої звички. Старався налагодити стосунки. Зрештою, у пари народилась донечка — Іванка. Та оскільки дружина продовжувала зловживати алкоголем, чоловік подав на розлучення та звернувся до суду.
Наталю позбавили материнських прав. Уже три роки вона не навідує дітлахів. “Буває, що мені телефонує поліція — жінку розшукують через нові скоєні крадіжки”, — розповідає чоловік.
Пан Костянтин виховує дітей самостійно. Щодня він прокидається о п’ятій ранку, розпалює дровами грубку, готує сніданок малюкам — кашу, макарони чи яєчню. О сьомій прокидаються діти. “Вони в мене самостійні, самі одягаються та вмиваються”, — усміхається батько.
Працює він охоронцем на заводі, за 10 кілометрів від села. Коли через карантин закрили садочки, роботу довелося тимчасово залишити — бо нікому з дітками сидіти.
“Вони в мене і веселі, і працьовиті. Он зараз катаються на велосипедах, — каже. — А днями допомагали висадити буряк, цибульку, часник та моркву біля хати. Плануємо піти на риболовлю незабаром — любимо цю справу! І буду якось домовлятись із сусідами, щоб за помірну плату допомагали доглянути дітей, а я повернуся на роботу”.
Чи хотів би Костянтин знову стати на весільний рушник? “Торік друзі сватали мені жінку з Черкаської області, — пригадує. — Приїхала до мене. Та я помітив, що не потрібні їй мої діти. Заявила, що хоче, аби ми перебралися до неї у село, бо там багато землі. Не хочу я дружину, яка просто шукає робочу силу. Моя мета — дітей вивчити, поставити на ноги. Хочу, щоб вони були щасливими”.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також історію про військового, який після важкого поранення в бою одружився зі своєю обраницею у лікарні
