12 травня — Всесвітній день медсестер. Цього дня я поспілкувалася з тими представницями цієї професії, які рятували життя українських військових на Донбасі. Мужність цих жінок вражає.
ЗА НІЧ У ГОСПІТАЛЬ НАДІЙШЛО 40 БІЙЦІВ
37-річна Ольга Бабкіна обіймає посаду головної медичної сестри у військово-медичному клінічному центрі у Вінниці.
“У медицині я вже 19 років, з них 17 — на військовій службі, — розповідає медсестра. — У 2014-му вирушила на Донбас допомагати українським бійцям — на базі нашого центру було сформовано 59-й військовий мобільний госпіталь, який одним із перших був розгорнутий біля лінії фронту”.
Жінка згадує, як вперше приїхала в зону АТО: “За 6 годин розгорнули у полі військовий госпіталь. І ось надійшов перший пацієнт. Йому була потрібна термінова операція: ворожа куля потрапила в печінку, також була уражена черевна порожнина. Він втратив багато крові дорогою до госпіталю... Операцію проводили в польових умовах. Хлопця врятували”.
Після місяця роботи Ольга Бабкіна повернулась додому. Та згодом знову вирушила на Донбас. “Госпіталь був розташований вже у приміщенні школи в селі Побєда. Там ще функціонував дитячий садок, — згадує. — Такий дисонанс: з одного боку — дзвінкий сміх дітей, з другого — стогони поранених...
Пам’ятаю, як за одну ніч надійшло 40 бійців. Ми оперували, оперували... Ніхто не розумів, який це час доби, котра година, працювали безперервно”.
Ольгу Бабкіну нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Вона каже: “Коли поряд війна, ти не думаєш про себе, ти втрачаєш відчуття власної безпеки і просто прагнеш врятувати он того вояка — щоб тільки він повернувся додому живим”.
Коли поряд війна, ти не думаєш про себе, ти втрачаєш відчуття власної безпеки і просто прагнеш врятувати он того вояка — щоб тільки він повернувся додому живим.
ЗАГИНУТИ ЗА УКРАЇНУ — ЧЕСТЬ
“Все почалося з Революції Гідності, — розповідає 65-річна Галина Гаращук, яка працює медсестрою в Коломийській центральній районній лікарні. — Там у найстрашніші моменти я надавала допомогу пораненим. Коли почалась війна — не змогла залишатися осторонь. Моя мати була зв’язковою УПА, тож патріотизм у мене в крові”.
Жінка поїхала на Донбас у складі Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова. “Пам’ятаю, приїхала в Гранітне, витягнула білий халат, а мені сказали одягати військову форму, бронежилет, каску, берці...” — згадує вона.
За перший місяць перебування на Донбасі Галина Гаращук схудла на 6,5 кілограма. “Зокрема, нерви дались взнаки, — ділиться медсестра. — Я за кожного пацієнта хвилювалася — серце не знало спокою”.
Пані Галина підтверджує: біля лінії фронту втрачається відчуття власної безпеки: “Я анітрохи не боялась смерті, думала про те, що загинути за Україну — честь, моя покійна мама мною б пишалась. Водночас я багато молилась — за себе, колег і бійців”.
Жінка хотіла б знову поїхати на Донбас — утім здоров’я не дозволяє. Усього вона мала чотири поїздки в зону АТО у 2016 — 2017 роках. Відзначена чотирма нагородами “За врятовані життя”.
СОБАКИ ТІКАЮТЬ — ЗНАЧИТЬ, БУДУТЬ ОБСТРІЛИ
“Мій батько мріяв, що я стану військовою, — розповідає 39-річна Наталія Сковоронська, яка працює медичною сестрою у військово-медичному клінічному центрі у Вінниці. — Він, на жаль, рано помер... Я вирішила здійснити його мрію — стала військовою медсестрою”.
У 2014 році, коли розпочалась війна, жінка твердо вирішила їхати на Донбас у складі 72-ї бригади. “Здавалося, вирушаю в незвідане, — каже вона. — Перший поранений потрапив до нас у дуже важкому стані: ворожий снаряд влучив у місце, де наші зберігали боєприпаси. Хлопець, який стояв неподалік, зазнав численних травм. На щастя, його вдалося врятувати”.
Медсестра каже, що за час перебування на Донбасі звикла до обстрілів. І навіть перестала їх боятися — більше хвилювалася за бійців.
“Як тільки обстріли вщухали, ми з колегами по рації зв’язувалися з військовими, щоб дізнатися, що там у кого і як, — розповідає Наталія Сковоронська. — До речі, нашими вірними друзями стали місцеві собаки. Щоразу перед обстрілом вони ніби відчували щось погане і втікали до підвалу. Ми вже знали: якщо собаки тікають — ворог зараз гатитиме”.
Наталія Сковоронська була на Донбасі двічі. Отримала орден “За мужність” ІІІ ступеня. Вона переконана — Україна переможе у війні, адже з такими людьми, як у нас, інакше не може бути.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також історію про 655 днів жахіття однієї полоненої
