Того дня 35-річний Сергій Кубрушко і його 46-літній тесть Андрій Шостак везли до окупованого Мотижина
(Бучанський район на Київщині) гуманітарну допомогу: медикаменти, крупи і хліб. Проте до пункту призначення не доїхали...
“Сергій і Андрій прийшли в нашу організацію пів року тому. До того поєднували підприємницьку діяльність і допомогу наркозалежним позбутися поганої звички. Обидва були побожні, займалися спортом і вели здоровий спосіб життя, — розповідає Алла Котенко, керівниця аналітичного відділу ГО “Група Патріот”. — Вони казали, що хочуть бути корисними суспільству.
Після повномасштабного вторгнення Сергій вивіз дружину з Ірпеня, де вони мешкали, до її рідної Боярки. Звідти — разом із тестем — став доставляти гуманітарну допомогу в окуповані рашистами села. Дещо самі купували, дещо ми збирали разом.
Працювали за такою схемою: частину продуктів та ліків розвозили за конкретними адресами, а те, що залишалося, віддавали старості Ользі Сухенко. Її син — 25-річний Сашко — доставляв потім необхідне у віддалені куточки села.
Після того як розвезли допомогу, хлопці зазвичай евакуйовували мирних мешканців у безпечніші місця. Своєю “Маздою” встигли зробити п’ять таких виїздів”.
Під час останнього — 23 березня — Сергій і Андрій зателефонували колегам і повідомили, що вже майже дісталися Мотижина. Після того чоловіки на зв’язок не виходили...
“На наших волонтерів “чекали” рашисти. Вони регулярно обходили будинки селян, бачили, що в людей з’являються свіжий хліб та крупи, усе це вилучали й допитували, щоб дізнатися, хто возить.
І, видно, хтось з людей розповів, — додає пані Алла. — Тому Сергій із Андрієм не встигли дістатися до селян, як їх оточили і скрутили орки. За повідомленням місцевого священника, обох тримали у полоні та катували. З ними була і родина старости, яку також викрали того дня.
Ми всі до останку вірили, що волонтери живі. Після того як на початку квітня Мотижин звільнили, натрапили на їхню машину — вона була вся в отворах від куль. Невдовзі біля села, у лісі, знайшли братську могилу, де з піску виднілась голова Сергія...
Ми всі до останку вірили, що волонтери живі.
Його вбили з автомата. Контрольний постріл зробили в голову. Руки у нього були зв’язані...
Тим часом про долю Андрія донині нічого не відомо. Є надія, що він вижив. Вдома його чекають дружина і три доньки”.
...Сергія Кубрушка поховали на малій батьківщині дружини — у Боярці. Вони не так давно перебрались до Ірпеня — у новобудову, що тепер пошкоджена ворогом.
“Це були найкращі три з половиною роки в моєму житті. Ти робив мене щасливою щодня. Ти той чоловік, про якого я мріяла, а тепер тебе нема. Ти кожним своїм днем являв Бога іншим людям, допомагаючи всім, хто про це попросить. І помер, також допомагаючи людям”, — такі слова присвятила своєму коханому його дружина Марина.
Колеги ж убитого рашистами волонтера додають: клопотатимуть перед Президентом щодо надання Сергієві Кубрушку звання “Герой України”. Посмертно.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також історії, які ми почули від провідників евакуаційних поїздів
