Він народився й виріс у Ковелі, що на Волині. Після школи пройшов строкову службу, потім навчався у місцевому училищі й декілька років працював за фахом у тодішній міліції. Зрештою зрозумів, що ця справа йому не до душі, тому вирішив заробляти гроші руками, обравши будівництво. Спершу працював в Україні, потім — за кордоном. Десять років тому одружився з коханою Анною, щасливе подружжя виховувало двох синочків — Владислава й Станіслава.
“Я розумів, що не можу залишатись осторонь, коли в країні війна. Тож прийняв свідоме рішення — стати на захист, — ділиться Назарій Стасюк. — На початку весни 2023-го звільнився з роботи й повернувся з-за кордону. Два тижні побув із найріднішими, набавився з синочками, їм тоді було шість і вісім років”. І пішов до ТЦК, чим неабияк вразив тамтешніх співробітників, які спитали, де саме він хоче служити. “Куди треба, туди й піду”, — відповів ковельчанин. А тоді зателефонував дружині. “Раптом сказав, що пройшов ВЛК, — пригадує Анна. — Це був шок, але ми прийняли його рішення”. Назарій Стасюк потрапив до лав 14-ї ОМБр імені князя Романа Великого, пройшов навчання на полігоні.
“У квітні потрапив на Куп’янський напрямок. Побратими ділились бойовим досвідом, навчали військової справи, — каже боєць, який отримав позивний “Назік”. — Ми виконували різні бойові завдання: утримували позиції, розвідували, штурмували. Піхотинцю потрібно вміти все, якщо він хоче вижити”. Назарій Стасюк став не лише кулеметником, але й опанував “Джавелін” і “Стугну”. Понад рік разом із побратимами перебував у таких гарячих точках, як Синьківка, Масютівка, Перший Лиман. По наших позиціях росіяни гатили з артилерії, танків, мінометів. “У них було більше піхоти, яку відправляли “на м’ясо”, — розповідає “Назік”. — Не раз ми перехоплювали їхні розмови по рації: “Ідітє на штурм, там только пару хохлов”. А тоді всі вони лишались назавжди в нашій посадці”.
Протягом двох тижнів піхотинці виконували завдання у населеному пункті Вільшани. Назарій Стасюк зголосився на прохання командира допомогти бійцям зайти на позицію. “19 травня цього року близько п’ятої ранку раптом побачив у небі ворожий FPV-дрон, який змінив напрямок і полетів у мій бік, — пригадує воїн. — Я побіг, але росіяни встигли скинути з дрона гранату. Спершу відчув, що ліва рука не рухається”. Воїн добіг до нашого бліндажа, там побратими наклали турнікети на обидві руки, забинтували голову. Це сталося у день народження його дружини.
“У ніч перед тим мені наснився тривожний сон, — згадує дружина Анна. — Зранку, як завжди, чекала на його привітання. Але телефон мовчав”. Тим часом командир дав команду на евакуацію пораненого, якому осколки потрапили в голову і ліву руку, а на правій руці спричинили відкритий перелом верхньої частини плечової кістки, ще й ушкодили променевий нерв. “Вже через дві години за мною прибули побратими на бронетехніці, — провадить Назарій Стасюк. — Дуже вдячний, що ризикнули вивозити мене під обстрілами”.
У Куп’янській лікарні воїн спитав хірурга: “Відріжете мені руку?” А той заспокоїв: “Почекай, брате. За руку поборемось”. Бійцю провели перше оперативне втручання, після якого він отямився у харківській лікарні. “Побачив, що той хірург таки врятував мені руку — на ній стояв апарат зовнішньої фіксації (АЗФ). Ще й видалили осколки з інших частин тіла”, — розказує “Назік”. Лише тоді воїн зателефонував коханій: “Все нормально. Мене злегка зачепило”. Невдовзі його відправили до житомирської лікарні, де провели другу операцію. Туди одразу ж приїхали батьки, дружина й діти. Довгоочікувана зустріч була щемливою, Владик і Стасик раділи, що нарешті побачили татка, що він живий. “Все буде добре”, — запевняв рідних розчулений воїн.
Згодом військовий потрапив до Лікарні святого Луки у Львові. “На той час я взагалі не міг рухати правою кистю й пальцями. Тож мені провели ще три операції, зокрема, встановили нейростимулятор”, — зауважує Назарій Стасюк. Це апарат з чотирма електродами та блоком керування, його вживили в уражений нерв, крізь який проходять електричні імпульси. А їхню силу й частоту боєць контролює за допомогою пульта. Така стимуляція допомагає відновити роботу нерва та запобігає розвитку м’язової атрофії.
● Справа – хірург Роман Чепіль, який врятував воїну руку.
Потім у НРЦ “Незламні” воїн разом із фізичним терапевтом розробляв руку. Зрештою повернувся додому у відпустку. Недавно пройшов ВЛК, за результатами якої його визнали непридатним до військової служби з наступним переглядом через пів року.
Ковельчанин продовжує лікування у рідному місті. На його правій руці досі стоїть АЗФ, адже кістки ще не зрослись. Проте він уже може піднімати руку, рухати кистю, згинати й розгинати пальці. “Хочу бути гідним прикладом для своїх синів, — каже 41-річний Назарій Стасюк. — Після відновлення планую повернутись у стрій. Все буде Україна!”
