...Єгор Середюк повертався з бойового завдання, літак уже йшов на зниження, коли його збила ворожа ДРГ із переносного зенітно-ракетного комплексу. Пілот катапультувався, проте врятуватись не вдалося: від травм Єгор Середюк помер. Указом Президента йому присвоєно звання Героя України із удостоєнням ордена “Золота Зірка”.
“Єгор завжди такий був — справжній герой, хоча я не раз просила його не гнатися за цими званнями. Казала, що нам з донечкою ніяких звань не потрібно — нам потрібен він, — розповідає 21-річна Тетяна Середюк, вдова. — Він народився у селі Мартинівське Миколаївської області в родині військових. Батьки розлучились, коли йому було чотири роки, а молодший брат не мав і року. Тож Єгор Середюк змалечку допомагав у всьому мамі: і в хатніх справах, і в догляді брата”.
Важко повірити, але майбутній герой... боявся висоти! “Щоразу відчував страх перед вильотом, але казав, що адреналін та ейфорія від польоту все перебиває, — згадує вдова. — Бувало, залишався на роботі навіть у вихідні, аби практикуватися: його очі горіли, тільки-но сідав за штурвал. У 2018-му, по закінченні льотного, почав служити у Миколаєві, в 299-й бригаді тактичної авіації. Літав на “грачах” — Су-25”.
З Тетяною Єгор познайомився у соцмережі ще 2014-го, а звів пару... Стівен Кінг. Обоє захоплювалися творчістю цього письменника, тож почали спілкуватися саме про це, а паралельно збирали спільну бібліотеку творів американця.
“Я вчилася у Рівному, а Єгор служив у Миколаєві, тож ми так і жили на два міста, — ділиться жінка. — Врешті у 2020-му вирішили, що годі легковажити почуття, і я приїхала до Єгора, ми одружились. 17 квітня 2022-го мала бути наша перша річниця. Чоловік обіцяв, що проведемо цей день разом. Я відпроводжала його у сльозах...”
Тетяна Середюк згадує, що Єгор був дуже люблячий та уважний, а ще — неймовірний романтик! “Листи, квіти, компліменти та подарунки: за цей короткий час, коли ми були разом, я просто купалася в його коханні. З ним зрозуміла, як це — почуватися мов за кам’яною стіною. Він допомагав мені у всьому: чи то з дитиною, чи то у хатній роботі, завжди давав час на себе — у ванній поніжитися чи в тиші кави випити. Він був і назавжди залишиться моєю душею та серцем”.
Напередодні вторгнення рашистів Тетяна і Єгор опинилися у різних містах. “Я поїхала з донечкою до батьків на Житомирщину, а Єгор мав приїхати трішки пізніше, саме планувалась ротація, — згадує жінка. — 24 лютого прокинулася від доччиного плачу. Коли заспокоїла її, взяла до рук телефон — у новинах писали про вибухи. Дістала повідомлення від Єгора — що все гаразд, усі живі-здорові... Відтоді я щодня чекала хоча б смайлика від чоловіка — знала, що не має часу писати чи дзвонити...
Перші кілька днів він надсилав тільки смайлики. Іноді могло бути повідомлення. Згодом у нас вибудувалася система кодових повідомлень. “Повернувся, живий” були моїми улюбленими, найбажанішими словами, які він писав після бойового вильоту. “Напишу пізніше” — означало, що йде працювати. Так це “напишу пізніше” і залишилося у мене в закріплених повідомленнях, мабуть, я все ще чекаю на наступне, оптимістичне...”
У Єгора Середюка залишилася донечка Єва, якій цими днями сповниться дев’ять місяців.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, що змінив (або не змінив) Собор УПЦ МП про "незалежність" від москви
