Народилася Аксенія у багатодітній родині Йосипа та Параски Бойків. Була первістком з-поміж десяти дітей. Старша донька допомагала матері доглядати всіх братів та сестер. До школи дівчинка ходила лише три роки, навчилася читати, писати й рахувати.
“Попри те, що мої дід з бабусею мали багато дітей, вони були заможними, — розповідає дочка ювілярки Розалія Волосянко. — Навіть донині багато людей думають, що коли в сім’ї багато малечі, то така родина не має статків. Та історія моїх діда й баби — цілком інша: вони багато працювали, мали поле, худобу, коней, наймали помічників”.
Після Другої світової війни додому не повернувся хлопець, з яким Аксенія зустрічалася. Але ж треба було жити далі. У 22 роки дівчина вийшла заміж за сусіда-вдівця Миколу, який був добрим господарем і батьком двох доньок. Старшу дівчинку Наталію забрали на виховання дідусь з бабусею по матері. А молодшій, Марії, вона замінила матір. Коли молода дружина прийшла в родину, малечі було лише вісім місяців. Згодом у подружжя народилися ще п’ятеро дітей: Василь, Розалія, Ганна, Олександра та Степан. Доньки чоловіка та наймолодший син пані Волосянко, на жаль, уже померли. Нині в ювілярки 12 онуків, 14 правнуків і двоє праправнуків.
Запам’яталися дітям і глибока віра батьків, і релігійне виховання. Попри атеїстичні часи, у Волосянків не сідали до столу без молитви та благословення батька. “У нас було господарство, мати трудилася у колгоспі, батько працював сторожем. Нас вони навчили усього. Так, дотепер я пам’ятаю, як ненька допомагала мені порадами під час отелу корови”, — продовжує моя співрозмовниця. Нелегке життя і постійна робота загартували Аксенію. До 62 років жінка офіційно трудилася у колгоспі, до 80-ти — працювала на току! У 90 років дістала перелом шийки стегна. Але одужала й стала на ноги.
За словами пані Розалії, її мати живе одна й сама собі варить їжу. А навесні, спираючись на табуретку, йде на город, садить улюблені півонії та картоплю. Улітку й восени сапає і збирає урожай. У 99 років жінка ще пекла хліб і, сидячи, рубала дрова! До речі, про кулінарні вміння неньки її дочка може розповідати годинами. Так, пані Аксенія пече “струцні” (продовгуваті колачі), варить голубці, бульйон, холодець, запікає гусей. А ще ювілярка — вправна вишивальниця. В її оселі вишиті рушники, скатертини, серветки та штори. Встає бабуся рано, десь о 07.00, готує сніданок, слухає по радіо літургії та молиться за всіх рідних, воїнів і настання миру. “Мама каже, що молитва — це велика сила. Вона й сама молиться багато, і нас, дітей та онуків, навчила молитися. Молитва, віра та любов до родини тримають її на світі”, — зауважує донька.
