Моряки виконували бойові завдання з розвідки та охорони портів Одеси, Чорноморська та Південного. Третього березня у судно поцілила ворожа ракета, і він затонув неподалік Кінбурнської коси. Восьмеро моряків урятувались, одинадцятьох так і не знайшли.
“Дамир родом з Кропивницького, випускник Академії ВМС України, був серед тих курсантів, які у березні 2014-го відмовилися підкоритися окупантам, і заспівав гімн України на плацу свого навчального закладу в Севастополі, — розповідає дружина офіцера Олеся Ауліна. — Дамир закінчив навчання вже в інституті Військово-морських сил Одеської морської академії. Тут ми й познайомилися, почали зустрічатися і невдовзі побралися. Отримавши диплом, коханий служив командиром артилерійської бойової частини на судні “Балта”. Згодом очолив малий броньований артилерійський катер типу “Гюрза-М” — “Вишгород “. Попри вік, Дамир якнайкраще впорався із завданням. Він чудово володів англійською, пройшов стажування у США, весь час вдосконалював свої знання. Невдовзі чоловік очолив катер “Слов’янськ” — один із великих патрульних катерів типу “Айленд”, які нам передали США”.
Востаннє свого коханого Олеся бачила 23 лютого 2022 року. Він, збираючись на роботу, поцілував її. Наступного дня, коли вже лунали вибухи, Дамир сказав дружині збирати речі та їхати з Одеси до рідних у Кропивницький.
“Від 24 лютого “Слов’янськ” цілодобово чергував у морі. Росія сильно пошкодила навігаційну систему в Очаківському порту, — розповідає далі Олеся. — А завдяки навігаційному комплексу, який мав катер, моряки доповідали про обстановку. Третього березня ми списалися з Дамиром, він побажав гарного дня. Того ж дня катер здійснював розвідку біля Кінбурнської коси. Близько 12.30 у правий борт, де машинне відділення, влучила ворожа ракета Х-31. Катер став тонути, але там було неглибоко, десь 10 метрів, то він сів на дно. Екіпаж почав екстрену евакуацію та поплив до рятувального плоту, який скинули на воду. Її температура тоді була десь чотири-п’ять градусів. Вісім моряків вдалось врятувати, а Дамир разом з іншими десятьма членами екіпажу зникли безвісти. Від побратимів чоловіка знаю, що незадовго до влучання він спустився у свою каюту перепочити. Коли надавали допомогу, то серед потерпілих мого коханого ніхто не бачив”.
Через дев’ять днів водолази проводили пошуково-рятувальну операцію на місці катастрофи. Оглянули нижні приміщення “Слов’янська”, але останків тіл там не було. На жаль, дослідити каюту Дамира Ауліна та його помічника не вдалося, бо через приліт судно деформувалося.
“Знову спуститися на дно й оглянути катер наразі неможливо, бо Кінбурнська коса досі окупована, а “Слов’янськ” дуже близько до неї, — додає Тетяна Антонюк, мама зниклого 19-річного моряка Нікіти Шерішоріна. — Ми просили про посередництво інші країни. Болгарія погодилася профінансувати пошуки, але керівництво ВМС не дає дозволу на це через безпекову ситуацію. Тому ми з Олесею Ауліною створили організацію “Об’єднані морем” і разом з іншими сім’ями зниклих безвісти моряків боремось за їхнє повернення. Так, адже плекаємо велику надію, що вони живі, бо поряд із катером на момент вибуху були російські кораблі. Вони могли підібрати наших хлопців. Чи навіть підплисти на моторному човні з коси. Ми давали десятки запитів у Росію, але не дістали ні підтвердження, ні спростування того, що наші моряки у полоні”.
У вересні 2022-го Олеся Ауліна народила сина Назарчика, якого тато так і не взяв на руки. Хлопчик — маленька копія батька. “Коли ми гуляємо коло моря і син бачить корабель, то каже до мене: “Татко на роботі”, — додає Олеся. — Я розумію, що з часом буде більше запитань. Що маю розповісти дитині, чого вона так довго не бачить тата. Але надія живе до останку. Віримо у різдвяне диво...”
