Олексій рано залишився сиротою, зростав з бабцею та дядьком. Відслуживши строкову службу, прикарпатець підписав контракт і воював у прикордонних військах. Коли почалося повномасштабне вторгнення, захищав Київщину, Луганщину, Донеччину. Загинув 15 січня 2024 року біля села Григорівка Бахмутського району.
“Ми з мамою, Василиною Шудравою, замінили Олексієві батьків, які рано пішли із життя,— розповідає Юрій Німчук, дядько воїна. — У вісім років він уже був сиротою”. Пан Юрій каже, що довгий час жив і працював у Росії. Але у 2014-му, коли агресорка окупувала Крим і східні території України, повернувся додому, залишивши там все, що нажив і заробив.
Проживав Олексій з бабусею в Ямній. Нині це частина Яремчі, а колись було окреме село. З дитинства хлопчина був цікавим і допитливим. Мав незвичне хобі — вишивання, якого його навчила бабця. Любив Олексій слухати й розповіді про славних предків, про визвольну боротьбу карпатських горян. Розповісти пані Василина мала про що, бо ж походила зі знаної у краї патріотичної родини повстанців.
А ще Олексій любив графіку. Малював простим олівцем машини. автобуси, роботів. Донині дядько зберігає понад 50 його малюнків. “Я багато що побачив за своє життя, та не можу втриматися від емоцій, коли беру в руки вишивки та малюнки племінника, — каже пан Юрій. — Такий молодий, красивий, розумний... Жити б йому і жити, працювати, створювати родину, дітей ростити. Але нема... Поліг. Як і його прадіди. За Україну”.
Окрім вишивки та малювання, хлопець серйозно займався спортом, мріяв стати відомим футболістом. Задля цього вступив в Івано-Франківський фаховий коледж фізичного виховання Національного університету фізичного виховання і спорту України. Талановитого юнака прийняли туди без екзаменів. Згодом, на війні, Олексій навіть взяв собі позивний “Фізрук”.
У квітні 2021 року юнака призвали на строкову службу, яку проходив на Закарпатті. Після демобілізації Олексій підписав контракт із ЗСУ. “Із першої зарплати вислав кошти бабусі на смаколики та подарунки. А згодом придбав рідній новий телевізор”, — згадує дядько воїна. Коли почалася велика війна, прикарпатець захищав державу на Київщині, Луганщині, Донеччині. У жовтні 2022 року отримав подяку від командування. Воїна відправили на двомісячне навчання у Велику Британію. За словами дядька, із-за кордону він повернувся з новими знаннями, екіпіруванням та підписаним англійськими військовими національним прапором. Після приїзду Олексій зізнався рідним, що у нього є дівчина на Закарпатті, працює вчителькою. До неї й поїхав. Дядько дуже шкодує, що племінник не встиг одружитися. Наречена приїжджала вже на похорон. Загинув Олексій Труш 15 січня 2024 року біля села Григорівка Бахмутського району на Донеччині.
Про трагедію дядька повідомили побратими. Але чоловік довго не йняв віри. “Тіло племінника не могли чотири дні вивезти з поля бою, бо були сильні обстріли. Зрештою це вдалося. Уже в Івано-Франківську я упізнав Олексія за татуюваннями, шрамом на голові та військовим жетоном”, — з сумом розповідає Юрій Німчук. І додає, що допоки тіло Олексія не привезли додому, матері нічого не говорив, боявся, аби з нею нічого не трапилося. Та пані Василина сказала, що вона здогадувалася про смерть онука. Напередодні він їй приснився: начебто зателефонував і сказав, що приїжджає додому. Назавжди. Бабця попрощалася з онуком удома. На кладовище йти не могла. “Похорон я не пам’ятаю, був мов у тумані декілька днів, — згадує пан Юрій. — Далі опанував себе. Бо треба жити. А коли мати занепадала духом, я казав, аби вона трималася. Бо як “розклеїться”, то піду воювати”.
На честь племінника Юрій Німчук обладнав куточок у своєму музеї, де зібрані артефакти часів Першої та Другої світових воєн. Там особисті речі Олексія: військова амуніція, зокрема, берет прикордонника, записна книжка, паспорт, посвідчення учасника бойових дій, грамоти, світлини. А ще — прапори. Їх дядько хоче виставити на благодійний аукціон, де збиратимуть кошти на допомогу прикордонникам, що служили з Олексієм. Бабця воїна, пані Василина, нещодавно отримала останню нагороду онука — медаль “За заслуги перед Прикарпаттям”.
